Розділ 2. Тіні минулих гріхів

Тінь, що стояла навпроти Сесілії, зробила повільний, майже невагомий крок уперед. На її обличчі застигла холодна, глузлива посмішка — точна копія тієї, яку сама Сесилія ховала за маскою байдужості протягом багатьох років. Проте очі двійника не мали білків: це були дві суцільні безодні, у яких вирував багряний вогонь Пекла.

— Ти справді віриш, що можеш втекти від того, ким ти є? — голос двійника звучав як отруйний шепіт, що лунав прямо всередині голови Сесілії. — Ти одягла людське пальто, уклала угоду з цим детективом і вдаєш із себе захисницю слабких. Але ти пам'ятаєш, з чого виткана твоя душа?

Сесилія відчула, як повітря в грудях стає гарячим і важким, мов розплавлений свинець. Вона стиснула кулаки, відчуваючи, як її магічні печатки на зап'ястях починають пекти від напруги.

— Моє минуле належить мені, — крізь зуби мовила вона. — І я не дозволю ляльці з магічного попелу вказувати мені, хто я така.

— Ляльці? — двійник тихо засміявся, і від цього сміху базальтові плити під їхніми ногами вкрилися тріщинами. — Я — це твоя справжня суть. Те, що ти придушуєш щодня, аби здаватися «нормальною».

У той самий момент двійник детектива зробив стрімкий ривок убік. Його рухи були неприродно швидкими, майже змазаними у повітрі. Справжній детектив миттєво зреагував, скинувши зброю та зробивши три постріли поспіль. Гучні хлопки розірвали важку тишу Арени. Магічні кулі, відлиті зі срібла та загартовані в свяченій воді, мали б розірвати будь-яку демонічну сутність. Проте двійник лише злегка хитнувся: кулі пройшли крізь його тіло, залишивши лише темні діри, які миттєво затягнулися чорним димом.

— Занадто повільно, мисливче, — просичав другий двійник. Його голос був позбавлений людських інтонацій — це був звук металу, що шкрябає по склу. — Ти думаєш, що твоя зброя може вбити те, що живе в твоєму власному розумі? Ти ж знаєш, чому ти тут. Ти не зміг урятувати тих, хто кликав тебе на допомогу. І її ти теж не врятуєш.

Двійник детектива вихопив із-за плаща важкий клинок, лезо якого палало темним, фіолетовим полум'ям. Одним випадом він скоротив дистанцію, змушуючи справжнього детектива блокувати удар рукояткою своєї зброї. Іскри сипалися в усі боки, освітлюючи їхні запеклі обличчя.

— Не слухай його! — вигукнула Сесилія, повертаючись до партнера. — Вони живляться нашою сумнівом! Якщо ти повіриш хоча б одному їхньому слову, їхня магія стане матеріальною!

— Я й не збираюся з ним тримати розмови, — прочавив детектив, важко дихаючи від напруги. М'язи на його руках натягнулися, мов сталеві троси, коли він відштовхнув від себе двійника й зробив підсічку.

Нога детектива збила противника з ніг, але той не впав — він розлився по підлозі густою чорною калюжею й миттєво зібрався знову вже за спиною Сесілії.

— Бережись! — застеріг детектив і, не вагаючись, кинувся вперед, закриваючи її своїм тілом.

Фіолетовий клинок двійника сковзнув по плечу детектива, розрізавши щільну тканину плаща й залишивши глибоку рану. Кров, що бризнула на підлогу, була не звичайною — вона миттєво закипала на холодному камені, випаровуючись багряним димом.

Сесилія відчула, як усередині неї вибухає хвиля люті. Цей біль, ця загроза для людини, яка стала для неї чимось набагато більшим, ніж просто тимчасовий союзник, зламала останній стримуючий бар'єр.

— Досить, — тихим, але металевим голосом вимовила вона.

Повітря навколо неї згустилося. Чорне волосся Сесілії піднялося, ніби під дією статичної електрики, а очі спалахнули сліпучим чистим сріблом — знаком виконання її особистого Закону.

— Ви хотіли побачити мою демонічну суть? — вона ступила крізь туман, і під її підборами камінь розливався рідким вогнем. — Тоді дивіться уважно.

Сесилія простягнула руку вперед, і з її долоні вирвався гігантський жмут срібних нитей магії. Це були не просто чари — це були Струни Закону, які вона виткала зі власної волі. Ниті миттєво оплели обох двійників, затискаючи їх у смертельні лещата.

Двійники засичали, їхні тіла почали димитися й розпадатися під дією срібного сяйва.

— Це... неможливо... — витиснув із себе перший двійник, намагаючись вирватися з нитей. — Ти не можеш керувати світлом і темрявою одночасно!

— Я можу керувати всім, на що поширюється МІЙ Закон, — мовила Сесилія й різко стиснула кулак.

Срібні ниті стиснулися, і обидва двійники з гучним бавовною розпалися на тисячі дрібних чорних кристалів, які зі дзвоном розсипалися по базальтовій підлозі й перетворилися на звичайний пил.

У залі на декілька секунд запанувала абсолютна тиша. Лише важке дихання детектива та тріск згасаючих іскор порушували спокій.

Детектив затиснув поранене плече рукою, через його пальці проціджувалася темна кров. Він подивився на Сесілію з сумішшю поваги та легкого занепокоєння.

— Ти в порядку? — запитав він, роблячи крок до неї.

— Це я повинна запитувати у тебе, — Сесилія підійшла ближче й торкнулася його рани. Її пальці випромінювали м'яке, тепле сяйво, що зупиняло кровотечу. — Його клинок був отруєний пекельним залізом. Якби ти не закрив мене, цей удар розірвав би мою магічну aura.

— Ми союзники, пам'ятаєш? — детектив ледь помітно посміхнувся кутиками губ, хоча чоло його вкрилося дрібними краплями поту від болю. — Союзники не дають одне одного вбивати в першому ж раунді.

Але їхній відпочинок тривав недовго.

Згори знову пролунав важкий, оваційний гуркіт. Тисячі демонів на балконах плескали в долоні, і цей звук нагадував сухий тріск падаючих кісток.

«Браво! Чудова вистава!» — прогримів голос Організатора Арени. — «Ви знищили своїх двійників, але це був лише розігрів. Ви показали свою силу, а тепер настав час перевірити вашу вірність. Переходимо до Другого Раунду: "Замкнені у відчаї"!»

Плити підлоги під героями знову здригнулися. Перша зала почала швидко звужуватися: масивні базальтові стіни з гуркотом сунулися назустріч одна одній, загрожуючи розчавити героїв за кілька хвилин. Єдиний вихід відкрився у вигляді вузького, темного тунелю, з якого віяло душним, отруйним теплом та виском тисяч голодних істот...