Розділ 5. Фінальний акваріум Вальца

Розділ 5. Фінальний акваріум Вальца

Даніель Вальц більше не почувався безпечно.

Отримавши звістку про те, що Еріх Вейн зник у чорному полум'ї, а руни зв'язування розпалися на порох, очільник «Тіньового пакту» забарикадувався в підземному бункері під власною фінансовою вежею. Тут, серед залізобетонних стін завтовшки в метр, автономних генераторів та озброєного до зубів загону найманців, він сподівався дочекатися світанку та приватного літака.

— Поставити всі турелі на автоматичний режим! — закричав Вальц у рацію, гарячково заштовхуючи в броньовану валізу паспорти та флешки з криптовалютними ключами. — Жодна людина, жодна істота не повинна пройти крізь коридор!

Але він забув, що для справжнього вироку не існують заперті двері.

У коридорі пролунав глухий звук, схожий на зітхання старого будинку. Потім згасли всі монітори спостереження. Загін з п'ятнадцяти найманців, який заступив шхід до бункера, навіть не встиг підвести зброю: світло згасло, а в темряві спалахнули два червоні вогники. Через десять секунд у коридорі запанувала повна, мертва тиша.

Вальц гарячково схопив пістолет і направив його на масивні броньовані двері.

Стиковий шов металу раптом почервонів, розжарився до біла й безшумно розплавився. Важкі двері впали всередину бункера, вибивши хмару пилу та іскор.

Крізь дим повільно зайшли вони.

Люціан тримав напоготові свій пістолет, його погляд був сталевим, а на шиї все ще виділявся слід від леза Вейна, загоєний демонічною магією. Поруч із ним ішла Сесілія. Її мантія злегка тріпотіла, наче від невидимого гарячого вітру, а карі очі палали алим пекельним вогнем.

— Твій мисливець виявився надто слабким, Вальц, — промовив Люціан, роблячи крок уперед. — А твоя імперія «Тіньового пакту» перестала існувати годину тому, коли спецвідділ перекрив усі ваші канали постачання.

— Ні... Ні! Це неможливо! — Вальц задкував, поки не вперся спиною в броньоване панорамне скло свого кабінету. — Я маю гроші, я маю владу в трьох країнах! Ви не можете просто так мене знищити!

— Ми не знищуємо, — Сесілія підійшла ближче, і від її подиху папери на столі Вальца спалахнули темним полум'ям. — Ми виносимо остаточний вирок.

Люціан поклав перед зблідлим очільником синдикату папери та планшет:

— Підписуй повну передачу всіх активів на компенсацію жертвам твоїх афер, а також зізнання для міжнародного трибуналу.

Вальц затремтів, дивлячись то на зброю Люціана, то на палаючі очі Сесілії. Усвідомивши, що виходу немає, він здригнувся, схопив ручку й тремтячими пальцями поставив свій підпис під кожним документом.

— Я підписав! Все підписав! — закричав він, падаючи на коліна. — Залиште мене в житті!

Сесілія подивувалася на нього згори вниз із холодною, незрушимою величчю:

— Людський суд отримав твої папери. А Пекло забирає твоє право шкодити цьому світу.

Вона поклала долоню йому на чоло. На шкірі Вальца спалахнула чорна пекельна печатка, і його очі миттєво згасли, позбавлені розуму та душі.

Синдикат «Тіньовий пакт» був остаточно знищений.

Люціан та Сесілія вийшли з вежі на свіже нічне повітря. Густий туман розсіювався, і над містом з'являлися перші зірки.

Люціан сховав планшет із підписами й повернувся до Сесілії. Він узяв її за руку, відчуваючи, як до її долоней повертається знайоме, приємне тепло:

— Це була остання загроза в цьому місті.

— Для цього міста — так, — Сесілія посміхнулася — ніжно, але з відтінком нескінченної таємниці. — Але у світі ще багато грішників, які вважають себе вищими за закон.

Люціан притягнув її до себе й цілував прямо під нічним міським небом:

— Тоді ми підемо за ними разом.