Розділ 4. Пастка на даху

Туман над містом ставав дедалі густішим, перетворюючись на важку, майже відчутну завісу.

Люціан та Сесілія прямували до покинутого портового складу на околиці міста — саме туди, за даними вилученого планшета Бреннера, мали прибути вантажі з окультними артефактами для Даніеля Вальца.

Але як тільки вони піднялися на плоский дах сусідньої будівлі, щоб оглянути периметр, повітря навколо них різко змінилося. По металевих конструкціях пробіг синій тріскучий розряд, і навколо даху спалахнуло коло з латинських рун, вирізаних прямо на бетоні.

— Пастка, — суворо мовив Люціан, миттєво вихоплюючи зброю та закриваючи Сесілію собою.

— Не звичайна пастка, — тихо відповіла Сесілія. Її очі звузилися, а на долонях розквітли перші алі язики пекельного вогню. — Це руни зв'язування. Смертні на таке не здатні.

З темряви за вентиляційними шахтами повільно вийшов високий чоловік у шкіряному плащі. Його білі, позбавлені зіниць очі вирізнялися в темряві, а в руці він тримав старовинний залізний хрест із проклятими символами.

— Сесілія... демонічна суддя, — скрегочучим голосом промовив Еріх Вейн, роблячи крок уперед. Руни під його ногами спалахували яскравіше. — Твій час у цьому світі вичерпано. Пакту більше не завадять твої «вироки».

— Ти надто впевнений у своїх брязкальцях, мисливцю, — Сесілія зробила крок уперед, але як тільки торкнулася межі кола, її силует здригнувся від спалаху болю, а по руках пробігли чорні тріщини.

— Це не просто руни, — всміхнувся Вейн, дістаючи з-за спини срібне лезо. — Це бар'єр, який живиться чистою людською душею. Щоб розірвати його, тобі потрібна сила... але твій детектив помре першим!

Вейн різко зробив випад у бік Люціана. Швидкість мисливця була надлюдською.

Люціан здійснив три постріли, але кулі розплавлялися в повітрі, не долітаючи до цілі. Вейн збив детектива з ніг, притиснувши його до бетону й приставивши срібне лезо до його горла.

— Подивися на нього, судде! — закричав Вейн до Сесілії. — Твій єдиний захисник — звичайний смертний. Якщо я випущу його кров, ти втратиш останню прив'язку до цього світу й повернешся в Безодню!

Сесілія задерев'яніла. В її очах замість алого вогню спалахнув справжній пекельний шторм. Вона бачила, як лезо торкнулося шкіри Люціана, заสอบливши першу краплю крові.

— Не торкайся... мого обвинувача! — прогримів голос Сесілії, від якого здригнулася вся металева конструкція даху.

Замість того, щоб намагатися розірвати бар'єр зовні, Сесілія спрямувала свою темну магію не на руни, а прямо в тінь Люціана.

Люціан відчув, як через його тіло пройшов потужний імпульс крижаної сили. Його власні очі на мить спалахнули темним полум'ям. Втративши страх, детектив перехопив руку Вейна із лезом і з силою викрутив її. Срібне лезо з брязкотом упало на бетон.

Люціан завдав потужного удару в обличчя мисливця, відкинувши його на кілька метрів. Руни на бетоні спалахнули від перенапруги й розсипалися на іскри.

Бар'єр зник.

Сесілія в одну мить опинилася поруч із Вейном. Вона схопила мисливця за горло й підняла його над дахом.

— Передай Вальцу, — прошепотіла вона йому прямо в обличчя, — що його мисливець став першою жертвою нової ери.

Вона клацнула пальцями, і Вейн зник у спалаху чорного полум'я, залишивши після себе лише обпалений залізний хрест.

Сесілія повернулася до Люціана. Вона підійшла до нього й обережно торкнулася пальцем невеликої рани на його шиї, миттєво загоюючи її своєю магією.

— Ти ризикував життям, — тихо мовила вона, зазираючи йому в очі.

— Ми робимо це разом, Сесіліє, — Люціан притягнув її до себе, відчуваючи, як прискорено б'ється його серце. — Тепер Вальц залишився без захисту. Настав час для останнього засідання.