Розділ 12. Останній вирок

Охоронці північного периметра навіть не встигли зрозуміти, що сталося. Тіні навколо них раптом згусли, ставши важкими й крижаними, і за секунду п'ятеро озброєних наємників безшумно опустилися на землю, занурившись у глибокий непритомний сон.

— Твоя магія? — тихо запитав Люціан, переступаючи через заснулого охоронця та тримаючи пістолет напоготові.

— Лише невеличкий подарунок із Безодні, — посміхнулася Сесілія, легко ступаючи по мармурових сходах маєтку. — Не бійся, вони прокинуться зранку... якщо у них не було надто багатьох гріхів.

Вони безперешкодно піднялися на другий поверх і зупинилися перед масивними броньованими дверима кабінету Вайна-старшого. Люціан дістав електронний зламник, але Сесілія лише приклала долоню до залізобетонного замка. По металу пробігла тріщина, і двері повільно розчинилися.

У кабінеті панувала полутемрява. За великим дубовим столом сидів Віктор Вайн — чоловік похилого віку з сивим волоссям, у дорогому костюмі. У його руці тремтів келих із віскі, а на столі лежав заряджений револьвер.

— Хто ви такі?! — закричав Вайн, хапаючись за зброю. — Охорона! Сюди!

— Ваша охорона спить, пане Вайн, — промовив Люціан, заступаючи йому шлях і спрямовуючи дуло пістолета на олігарха. — І жодні гроші у світі зараз вам не допоможуть.

Вайн перевів погляд з детектива на Сесілію й раптом задерев'янів від жаху. Вона повільно наближалася до нього, і з кожним її кроком повітря в кабінеті ставало все гарячішим, пахнучи сіркою й згарищем.

— Ти... ти та дівчина-суддя... — загерготав Вайн, відступаючи до панорамного вікна. — Ти ж померла! Твоя машина злетіла з мосту!

— Вона померла, — крижаним голосом відповіла Сесілія, і її очі спалахнули алим полум'ям. — Але замість неї прийшла її кара.

Люціан поклав на стіл перед Вайном папку з паперами та ручку:

— Підпиши зізнання у фінансуванні злочинних угруповань, замовних вбивствах та підкупі суду. Віддай флешку з шифрованими рахунками. Тільки так світ дізнається правду про твої злочини.

— Ніколи! — закричав Вайн і різко підняв револьвер, цілячись у Люціана.

Але перш ніж він встиг натиснути на спуск, Сесілія клацнула пальцями. Зброя в руці олігарха миттєво розжарилася до білого кольору. Вайн закричав від болю й упустив револьвер на килим.

— У тебе немає вибору, смертний, — прогримів голос Сесілії, від якого розбилися кришталеві люстри. — Або ти підписуєш папери й постаєш перед людським судом, або твоя душа згорить у Пеклі просто зараз!

Зламаний жахом і болем, Вайн з тремтячими руками схопив ручку й підписав кожен аркуш, діставши з таємного сейфа за картиною чорну флешку й кинувши її Люціану.

— Я зробив усе! — заридав олігарх, падаючи на коліна. — Залиште мене в житті!

Сесілія подивилася на Люціана. Детектив кивнув, ховаючи документи та флешку до кишені:

— Людський суд отримав свої докази.

— А тепер... — Сесілія підійшла до Вайна й поклала долоню йому на чоло, — свій вирок виносить Пекло.

На чолі Вайна спалахнула чорна демонічна печатка. Він не помер, але його очі згасли, позбавлені розуму та душі — він перетворився на порожню оболонку, яка більше ніколи не зможе завдати нікому шкоди.

Сесілія та Люціан вийшли з маєтку на нічну вулицю. Дощ нарешті вщух, і крізь розриви в хмарах пробилося перше сонячне проміння нового дня.

Люціан тримав у руках докази, які змінять долю всього міста. Він повернувся до Сесілії:

— Це була перша справа. По попереду ще дев'яносто шість грішників із твого списку.

Сесілія посміхнулася — ніжно, але з відтінком вічної, небезпечної таємниці, і взяла його за руку:

— Тоді ходімо, моє правосуддя. Наша історія тільки починається.