Розділ 11. Полювання на тіні

Вайн-старший не був звичайним грішником. Він був павуком, який сплів павутину з грошей, шантажу та крові по всьому місту. Після раптової та загадкової смерті сина Кеннета, а також союзників — Коваля та Маркова, олігарх перетворив свій загородній маєток на справжню неприступну фортецю.

Ніч була безмісячною. Злива перетворилася на густий, прохолодний туман, що огортав високі залізні ворота маєтку Вайна.

За сотню метрів від огорожі, у темряві припаркованого авто, сиділи Люціан та Сесілія.

Люціан розклав на кермі схему охорони та план поверхів. Його пальці впевнено вказували на сліпі зони камер спостереження:

— У нього тридцять озброєних наємників, датчики руху та автономна система живлення. Він чекає на напад. Але о третій ночі змінюється варта на північному периметрі. У нас буде рівно чотири хвилини, щоб проникнути до його кабінету на другому поверсі.

Сесілія спостерігала за ним із тихою, загадковою посмішкою. Її темні очі відбивали червоні вогники приладової панелі.

— Ти швидко вчишся, Люціане, — її голос звучав м'яко, але з небезпечним відтінком. — Раніше ти чекав би ордера від прокурора два тижні.

— Ордери більше не працюють проти тих, хто купує прокурорів, — Люціан повернувся до неї, і їхні погляди зустрілися. — Але ми діємо за моєю умовою, Сесіліє. Перш ніж ти забереш його душу, він повинен підписати зізнання й передати ключі від своїх таємних архівів. Світ має дізнатися про всі його злочини, а не просто побачити ще один «серцевий напад».

Сесілія повільно нахилилася до нього, провівши кінчиками пальців по його щоці. Їй подобалася ця його непохитна людська мораль — вона робила їхній союз гострим, як лезо ножа.

— Твоє бажання — мій закон, детективе, — прошепотіла вона, і в її очах на мить спалахнув алий вогонь. — Ходімо. Час вершити суд.

Вони безшумно залишили авто й розчинилися в тумані, прямуючи до фортеці грішника.