Розділ 9. Ціна зради

Розкішний заміський будинок Сергія Маркова був оточений високим парканом та озброєною охороною. Але для тіней Пекла людські стіни та камери спостереження не мали жодного значення.

Люціан вискочив із машини, змусивши гальма верещати на гравійній доріжці. Не звертаючи уваги на спантеличених охоронців, він вибив масивні двері вітальні й уривався всередину.

— Марков! Де ти?! — закричав детектив, стискаючи пістолет.

У просторій вітальні біля палаючого каміна на підлозі сидів Сергій Марков. Його обличчя було блідим, мов крейда, а перед ним у повітрі повільно плавала Сесілія. Її чорна мантія розвівалася від невидимого вітру, а очі палали криваво-червоним вогнем, вихоплюючи з темряви кожен куток кімнати.

— Люціане... допоможи мені! — захрипів Марков, підповзаючи до нього й хапаючись за штанину детектива. — Вона... вона божевільна! Вона хоче вбити мене!

— Зупиніться, Сесіліє! — Люціан направив зброю прямо на неї, але його рука злегка тремтіла. — Не робіть цього! Закон має вирішувати його долю!

Сесілія повільно повернула голову до Люціана. В її погляді не було люті — лише глибока, нескінченна печаль і холод.

— Закон? — її голос пролунав мов відлуння з самої Безодні. — Запитай у нього, Люціане. Запитай у свого «наставника», скільки коштувала молдавська вілла, яку він купив три роки тому. Запитай, чому гальма в машині молодої судді раптово «відмовили» одразу після того, як вона знайшла докази проти Вайна-старшого.

Люціан задерев'янів. Він опустив погляд на Маркова:

— Про що вона говорить, шеф?.. Це правда?

Марков відвів очі, але його тремтячі губи й холодний піт викрили все без слів.

— Вона б усе одно знищила нас усім, Люціане! — закричав Марков, втрачаючи рештки гідності. — Мені заплатили мільйон! Мільйон за один підпис і знищення паперів! Ти б зробив те саме на моєму місці!

Слова наставника вдарили Люціана сильніше за будь-яку кулю. Його ідеальний світ, його віра в систему та людей, яких він поважав, розсипалися на порох за одну секунду.

— Ви... ви продали дівчину за гроші... — прошепотів Люціан, відчуваючи нудоту.

— Вона померла в страху й самотності, — тихо мовила Сесілія, ступаючи на паркет. — Її душа вила від несправедливості. I тепер її біль повернувся за тобою, Марков.

— Ні! Люціане, застрель її! Це твій обов'язок! — заверещав Марков.

Люціан стояв між ними. Його палець лежав на спусковому гачку. Він міг вистрілити. Він повинен був виконати свій обов'язок детектива. Але коли він подивився в очі Сесілії, він побачив у них не монстра, а єдину істоту в цьому місті, яка принесла справжнє покарання за невинно пролиту кров.

його рука з пістолетом повільно опустилася донизу.

— Ні, — глухо мовив Люціан, відступаючи на крок. — Я не захищатиму вбивцю.

Марков дико закричав від розчарування й жаху. В цей же момент Сесілія звела руку догори. На грудях колишнього полковника спалахнула чорна пекельна печатка, і вогняні ланцюги вирвалися з підлоги, затягуючи його душу прямо в Безодню.

За декілька секунд усе скінчилося. Кімната занурилася в тишу.

Сесілія повільно підійшла до Люціана, який стояв нерухомо, дивлячись на порожнє місце, де щойно сидів його наставник. Вона зупинилася впритул до нього й м'яко торкнулася його щоки своєю холодною долонею.

— Тепер ти бачиш правду, Люціане, — тихо мовила вона. — Твій світ побудований на брехні. Але ти... ти інший.

Люціан підняв очі й подивився на неї. Вперше за весь час у його погляді не було ненависті чи підозри — лише важка, болісна невизначеність.

— Хто ти насправді, Сесіліє? — прошепотів він.

— Я — твоя кара й твій єдиний порятунок, — відповіла вона і розчинилася в темряві кімнати.