Розділ 7. Межа між світлом і темрявою

Сонячне проміння ледве пробивалося крізь важкі хмари, освітлюючи кабінет судді. Сесілія сиділа за своїм робочим столом, спокійно гортаючи нову кримінальну справу. Вона виглядала бездоганно: ідеально зачесане волосся, суворе плаття та вишукана мантія, що висіла поруч на вішалці.

Жоден мускул на її обличчі не викривав того, що лише кілька годин тому вона відправила душу чергового грішника до Пекла.

Важкі двері кабінету відчинилися без попередження.

На порозі стояв Люціан. Його очей майже не було видно за темнимиколами від безсонної ночі, а плащ усе ще зберігав запах нічного дощу та згарища. Він не казав ні слова, повільно наближаючись до її столу.

Сесілія повільно підняла погляд і склала руки перед собою:

— Детективе Люціане. Ви знову порушуєте регламент. Допити не проводяться в кабінетах суддів без офіційного виклику.

— Офіційні виклики більше не працюють, судде, — його голос звучав глухо, але в ньому відчувалася сталева рішучість.

Люціан підійшов упритул до столу, дістав із кишені прозорий поліетиленовий пакет для доказів і з тихим дзенькотом кинув його на поліроване дерево.

Усередині пакета лежала маленька металева шпилька для волосся з емблемою судейських ваг.

Сесілія лише злегка опустила погляд на доказ, після чого знову подивилася Люціану прямо в очі. Її обличчя залишалося абсолютно непроникним.

— Я знайшов це біля тіла Дмитра Коваля, — вимовив детектив, нахиляючись над столом і скорочуючи відстань між ними. — Прямо на місці злочину, за секунду після того, як ви зникли.

— Цікава знахідка, — м'яко відповіла Сесілія, навіть не здригнувшись. — Судейська символіка досить поширена серед працівників суду, детективе. Це не доказ моєї присутності. Будь-який адвокат розіб'є вашу версію за дві хвилини.

— Ви були там, — Люціан процідив кожне слово крізь зуби, зазираючи в саму глибину її очей. — Я бачив вас. Я чув ваш голос. І я бачив те, що ви зробили з його очима... Ви не людина, Сесіліє. Що ви таке?

У кабінеті запанувала тиша, в якій було чутно лише прискорене дихання детектива.

Сесілія повільно підвелося з крісла. Вона не відступала. Навпаки — вона зробила крок назустріч, зупинившись так близько, що Люціан відчув холод, який виходив від її тіла.

— А якби я була просто жінкою, яка робить те, на що у вашого закону не вистачає сміливості? — тихо прошепотіла вона, піднімаючи руку й повільно торкаючись пальцями краю його коміра. — Ви б заарештували мене, Люціане? Чи таємно подякували б за те, що ще один монстр більше ніколи не зашкодить дитині?

Люціан відчув, як його серце шалено калатає в грудях. Вона грала з ним, переступаючи всі межі, і найстрашнішим було те, що якась частина його душі погоджувалася з її словами.

— Я детектив поліції, — твердо відповів він, перехоплюючи її руку за зап'ястя. Його пальці відчули крижану шкіру. — Мій обов'язок — закон. Я не дозволю вам вирішувати, хто має жити, а хто вмирати.

— Ваш закон захищає вбивць із товстими гаманцями, — Сесілія не намагалася вирвати руку. Вона посміхнулася — спокусливо, але небезпечно. — Якщо ви хочете зупинити мене, Люціане... вам доведеться стати таким же жорстоким, як і я. Ви готові до цього?

Він дивився на неї, відчуваючи дивовижне, майже хворобливе тяжіння до цієї небезпечної жінки. На секунду йому здалося, що якщо він закриє очі, то просто потоне в цій темряві.

Раптом у коридорі пролунали кроки й голоси колег.

Люціан повільно відпустив її руку й відступив на крок, забрати пакет із доказом зі столу:

— Експертиза перевірить цей предмет на наявність ваших відбитків. Якщо вони там є — я прийду за вами з ордером на арешт.

— Я чекатиму, детективе, — тихо промовила Сесілія, повертаючись до вікна. — Але пам'ятайте: наступне ім'я в моєму списку — це той, кого ви добре знаєте. І часу у вас залишилося дуже мало.

Люціан задерев'янів, але нічого не відповів. Він розвернувся й стрімко вийшов із кабінету, залишивши Сесілію наодинці з її темними думками та черговим вироком.