Розділ 6. Ніч під дахом мерії

Сирени поліцейських машин розривали нічну тишу дощового міста.

Люціан з ревом зупинив авто прямо біля парадного входу до будівлі міської архітектури. Не чекаючи напарників, він вискочив на мокрий асфальт, на ходу дістаючи пістолет та ліхтарик. Будівля була повністю знеструмлена — лише спалахи блискавок на мить вихоплювали з темряви монументальні колони та розбиті скляні двері.

— Дмитре Коваль! Це поліція! — вигукнув Люціан, уриваючись до темного холу.

Відповіддю була лише дзвінка, лякаюча тиша.

Він швидко піднімався сходами на останній поверх, де розташовувався кабінет головного архітектора. Повітря з кожним кроком ставало дедалі важчим, густішим і холоднішим. Запах озону та згарища — той самий, що й у кабінеті судді — заповнював коридор.

Люціан підбіг до масивних дубових дверей кабінету Коваля. Вони були заперті зсередини.

— Коваль, відчиніть! — детектив кілька разів сильно вдарив плечем у двері, аж поки замок із тріском не вилетів.

Він уперся променем ліхтарика в темряву кімнати й задерев'янів.

У кутку кабінету, забившись під масивний письмовий стіл, сидів Дмитро Коваль. Його обличчя було спотворене тваринним жахом, а очі скляніли від страху. Він дихав хрипко й уривчасто, вказуючи тремтячим пальцем у центр кімнати.

— Вона... вона тут... — белькотів архітектор, обливаючись холодним потом. — Моя тінь... вона відірвалася від підлоги... вона вимагає моє життя!

— Заспокойтеся! Тут нікого немає! — Люціан зробив крок уперед, але раптом відчув, як його власні ноги ніби вросли в паркет.

З темного кутка кабінету, повільно виходячи з-поза важких оксамитових штор, з'явилася жіноча постать.

Сесілія.

Вона була в довгому чорному пальті, її волосся було злегка вологим від дощу, а обличчя — абсолютно спокійним, мов у мармурової статуї. Вона не дивилася на Коваля. Її погляд був прикутий прямо до Люціана.

— Ви запізнилися, детективе, — її голос лунав луною, наче вона говорила не в кімнаті, а всередині його власної голови.

— Судде... — Люціан міцніше стиснув рукоять пістолета, спрямовуючи ліхтарик їй у обличчя. — Стійте на місці! Як ви сюди потрапили? Будівля була зачинена!

— Люди будують стіни, щоб захиститися від інших людей, Люціане, — Сесілія зробила один повільний крок у його бік, і промінь світла здригнувся в руках детективa. — Але жодна стіна у світі не захистить грішника від власних злочинів.

Вона повернулася до Коваля. Коли вона підняла руку, на її вказівному пальці спалахнув маленький, але яскравий язик темного алого полум'я.

— Ні! Не треба! Я віддам усі гроші! Я відбудую ту лікарню! — закричав Коваль, згортаючись у калачик.

— Ви вже зробили свій вибір, коли підписували фальшиві документи, — холодно вимовила Сесілія. — Тепер час сплатити борг.

— Ні! — Люціан кинувся між ними, закриваючи Коваля своїм тілом і направляючи пістолет прямо в груди Сесілії. — Я не дозволю вам убити його! Якщо ви зробите ще крок — я буду стріляти!

Сесілія зупинилася за кілька сантиметрів від цівки його пістолета. Вона повільно опустила погляд на зброю, а потім підняла свої очі на Люціана.

На секунду її карі зіниці повністю розчинилися у криваво-червоній пекельній темряві. Від неї злітала така потужна хвиля древньої, неосяжної сили, що повітря в кімнаті забриніло, а шибки у вікнах вкрилися тонкою павутинкою тріщин.

— Стріляй, Люціане, — тихо прошепотіла вона, нахиляючись до самого його вуха. — Спробуй зупинити Пекло кулею.

Люціан відчув, як його палець на спусковому гачку занімів. Він дивився в її палаючі очі й робив над собою надлюдське зусилля, щоб не відступити.

— Ви... не людина, — вимовив він, усвідомлюючи жахливу правду.

— Я — ваш вирок, — посміхнулася Сесілія.

Вона клацнула пальцями.

У той же момент Коваль за спиною Люціана дико закричав. Його тіло сіпнулося, із грудей вирвався стовп чорного диму, і за мить архітектор бездиханно впав на підлогу. Пекельна печатка запеклася на його шкірі.

Світло ліхтарика згасло. У темряві пролунав шелест мантії, і коли Люціан через секунду знову ввімкнув ліхтар — у кабінеті не було нікого.

Тільки він, мертвий грішник і важка тиша нічного міста.

Люціан упав на одне коліно, важко дихаючи. На підлозі, прямо біля його ніг, лежала маленька металева шпилька для волосся з символом судейських ваг...