Розділ 5. Пастка для детектива

Повітря в кабінеті судді було настільки натягнутим, що здавалося, торкнися його — і воно здереться з тріском, як сухий шовк.

Люціан стояв занадто близько. Сесілія відчувала тепло його тіла, прискорений пульс та виснажений, але непохитний потік людської рішучості. Він не боявся її. І це було його найбільшою помилкою... або найбільшою силою.

— Ви дуже сміливі, детективе, — тихо мовила Сесілія, поволі підводячись з-за столу. Її чорна мантія м'яко шурхотіла. Вона зробила пів кроку вбік, огинаючи стіл і виходячи прямо до нього. — Але людська сміливість часто межує з дурістю. Ви шукаєте винну там, де варто було б шукати справедливість.

— Справедливість не залишає випалених слідів на тілах і не вбиває людей у темних провулках без суду й слідства, — Люціан розвернувся до неї, його погляд залишався твердим. — Вайн був мерзотником, так. Але те, що сталося з ним, і те, що діється з іншими фігурантами корупційних справ — це самосуд. І якщо за цим стоїте ви, Сесіліє... я не подивлюся на ваш статус.

— Самосуд? — Сесілія легенько засміялася, і цей звук пролунав дивно заворожливо, мов передзвін кришталевих келихів. — А що таке ваш «закон», Люціане? Папірці, які переписують за гроші? Свідки, які раптово втрачають пам'ять? Дівчина, яку Кеннет Вайн збив на пішохідному переході, більше ніколи не дихатиме. А він мав вийти на волю й жити розкішним життям. Це ваша «справедливість»?

Люціан на мить зажмурився, стиснувши щелепи. Вона потрапила в найболючіше місце. Він сам щоночі не міг заснути через безсилля перед прогнилою системою.

— Система зламана, — глухо визнав детектив, ступивши до неї ще крок. Його очі палали небезпечним вогнем. — Але якщо кожен почне грати у Бога чи диявола, світ перетвориться на згарище. Я не дозволю вам створювати тут власне Пекло.

— Воно вже тут, Люціане, — м'яко вимовила вона, зупиняючись від нього на відстані одного подиху. Вона повільно підняла руку й торкнулася лацкана його шкіряного плаща, струшуючи краплю дощової води. — І ви вже стоїте в самому його центрі.

На секунду Люціану здалося, що в глибині її карих очей спалахнув криваво-червоний відблиск, а в кабінеті різко похолодало. Серце детектива прискорено забилося — не від страху, а від незбагненного, небезпечного тяжіння до цієї жінки.

Раптом на її столі різко задзвонив телефон.

Тиша розпалася. Сесілія повільно відвела руку, повернулася до столу й зняла слухавку.

— Суддя Сесілія слухає.

— Пані судде! — пролунав схвильований голос її секретаря. — Терміновий виклик з обласного управління. У центрі міста скоєно новий напад. Мерія заблокована. Головний архітектор міста, Дмитро Коваль... той самий, який фігурував у справі про обвал новозбудованої дитячої лікарні...

Сесілія перехопила погляд Люціана. Той вже тримав руку на рації, слухаючи паралельне повідомлення від свого чергового.

— ...Він заперся у своєму кабінеті й стверджує, що його тінь намагається його вбити! — продовжував секретар.

Люціан кинув на Сесілію важкий, сповнений підозри погляд.

— Ви залишаєтеся тут, — суворо сказав детектив, застібаючи плащ. — Я особисто перевірю цей виклик. І якщо я знайду бодай один слід, що веде до вас...

— Біжіть, детективе, — перебила його Сесілія з холодною, вишуканою посмішкою. — Врятуйте ще одного «невинного». Подивимося, чи встигнете ви цього разу.

Люціан вибіг з кабінету, гримнувши дверима.

Як тільки шалені кроки детектива затихли в коридорі, за спиною Сесілії з густої тіні повільно витлумачилася постать її демонічного помічника.

— Дмитро Коваль — номер два у твоєму списку, Сесіліє, — тихо мовив демон, його очі світилися жовтим. — Він украв мільйони, призначені на будівництво, і через нього загинули люди. Його душа дозріла для Пекла. Але детектив буде там за п'ять хвилин.

Сесілія підійшла до панорамного вікна, дивлячись, як унизу спалахують сині мигалки поліцейської машини Люціана, що з ревом вилітала на проїжджу частину.

— Люціан думає, що полює на мене, — тихо мовила Сесілія, і її очі знову наповнилися темним, зловісним вогнем Пекла. — Він ще не розуміє, що сам стає частиною мого ритуалу. Готуй печатку. Сьогодні вночі детектив побачить, як виглядає справжній вирок.

Вона накинула на плечі чорне пальто й розтанула в тіні кабінету.