Розділ 3. Нічна розплата та тінь підозри

Опівночі злива вщухла, залишивши на асфальті глибокі калюжі.

Кеннет Вайн вийшов із елітного нічного клубу, напідпитку й задоволено насвистуючи мелодію.

— Безкарність — це так приємно, правда? — пролунав оксамитовий, але крижаний жіночий голос із темряви глухого провулку.

Кеннет зупинився:

— Хто тут? Виходь!

З тіні повільно вийшла Сесілія в довгому чорному пальто, а поруч із нею з'явився її демон-помічник.

— О, це ви, пані судде? — Кеннет розгоготався. — Прийшли привітати мене з перемогою?

— Я прийшла скасувати свій вирок, Кеннете, — тихо мовила Сесілія.

У той же момент повітря стиснулося. Кеннет відчув, як його груди пропік пекельний біль — саме там, де Сесілія залишила чорну печатку. Він упав на коліна, хапаючись за серце.

— Що ви зі мною робите?! — закричав він.

Очі Сесілії спалахнули яскраво-кривавим вогнем:

— Удень я відпустила тебе за людським законом. А зараз я виноситиму вирок за законом Пекла!

Чорне полум'я охопило тіло Кеннета. Він закричав, і за секунду його душа була вирвана й затягнута прямо в Безодню. На асфальті залишилася лише порожня оболонка бездиханного тіла.

Сесілія розвернулася, щоб піти, але раптом у кінці провулку спалахнули яскраві фари поліцейського авто.

З машини швидко вийшов детектив Люціан із ліхтариком та пістолетом у руці. Промінь світла вихопив із темряви тіло Кеннета, а поруч — суддю Сесілію.

Люціан задерев'янів від шоку:

— Суддя Сесілія?.. Що ви тут робите в такий час? І що... що з ним сталося?!

Сесілія повільно обернулася до нього, її очі знову стали карими:

— Я просто вирішила пройтися після важкого дня, детективе. А от Кеннету Вайну, здається, раптово стало зле. Серцевий напад... Ви ж вірите в кару Божу, Люціане?

Детектив підбіг до тіла, перевірив пульс і з жахом підвів очі:

— Ви щось приховуєте. Я розслідуватиму це. І якщо ви причетні — я заарештую вас.

Сесілія лише посміхнулася, ступивши крок до нього:

— Спробуйте, детективе. Подивимося, хто з нас знайде правду першим.