Розділ 2. Зал суду та Пекельний вирок

Наступний ранок зустрів місто сірим туманом.

Зал засідань № 3 був забитий вщент. Журналісти з камерами, родичі постраждалих, адвокати в дорогих костюмах — усі шепотілися. Кеннет Вайн, син олігарха, який збив дівчину на дорозі, сидів на скам'ї підсудних із абсолютно спокійним виглядом. Він розглядав свої нігті та іноді посміхався, знаючи, що батько вже «домовився» з усіма.

У першому ряду глядачів сидів детектив Люціан. Він скрестив руки на грудях, не зводячи пристального погляду з дверей.

Двері відчинилися.

— Встати, суд іде! — голосно оголосив секретар.

Сесілія зайшла до залу. Її кроки були впевненими, мантію прикрашала ідеальна сувора осанка, а погляд був настільки холодним, що багато хто в залі мимовільно затамував подих.

Вона сіла в крісло судді, оглянула присутніх і зупинилася на Кеннетові. Той злегка кивнув їй, ніби між ними була негласна угода.

— Розглядається справа за звинуваченням Кеннета Вайна, — промовила Сесілія. Її голос звучав рівно й гіпнотично. — Розглянувши надані матеріали та відсутність прямих доказів... суд ухвалює рішення.

Люціан у глядацькій залі стиснув кулаки так, що нігті впилися в долоні. Неужели вона справді здалася?

— Підсудний Кеннет Вайн... — Сесілія підняла дерев'яний молоток, — визнається невинуватим і звільняється в залі суду. Справу закрито.

У залі зчинився справжній хаос. Крики обурення, спалахи камер, плач родичів. Кеннет встав, переможно посміхаючись, і нахабно подивився на суддю.

Сесілія повільно опустила молоток. «Бум».

Але ніхто в залі не помітив, як у момент удару молотка на грудях Кеннета, прямо під дорогою сорочкою, спалахнула невидима для людей чорна демонічна печатка.

Сесілія подивилася прямо в очі детективу Люціану. Вона ледь помітно посміхнулася йому самими куточками губ.

«Ти не розумієш, детективе, — подумала вона. — Людський суд закінчено. Тепер починається мій».