Математика калорій

Іржавий люк бункера відчинився з важким, надсадним скреготом, який відлунням прокотився коридорами підземелля. Капітан Сергій заплющив очі, коли в обличчя вдарило справжнє, несинтезоване повітря поверхні — воно пахло мокрою глиною і свободою. Сергій поправив ремінь автомата. За його спиною стояли дванадцять бійців. На них була важка броня, а в руках — зброя, що колись належала регулярній армії. Але під шоломами ховалися виснажені, бліді обличчя людей, які останні три місяці доїдали сухі пайки багаторічної давнини. Автономні гідропонні ферми бункера вразила коренева гниль, і система, яка колись розраховувала мільярди операцій за секунду, виявилася безсилою проти голоду. — Пам'ятайте наказ, — сухо кинув Сергій у мікрофон шолома. — Ми йдемо в сектор «Південь-3». Там зафіксовано аграрні поселення. Забираємо все зерно, худобу та консервацію. Насильство — лише у разі опору. Вони мають зрозуміти, що ми сильніші. Через чотири години маршу асфальтована дорога закінчилася, розчинившись у безкрайньому полі, яке заросло високою травою та диким житом. На горизонті виднілися низькі дерев'яні хати. Але коли загін увійшов у селище, Сергія охопило дивне відчуття. Тут не було паніки. Не було криків. Селище було абсолютно порожнім. Колодязі були запечатані важкими кам'яними плитами, а з великих амбарів досі йшов дим — аграрії спалили залишки минулорічного врожаю, які не змогли вивезти. Попереду, наче знущання, на дерев'яному стовпі висіла стара обвуглена табличка з написом: «Ласкаво просимо». — Капітане, — прохрипів у навушнику голос сержанта. — Сховища пусті. Вони знали, що ми прийдемо. Земля навколо перерита, певно, все сховано в лісових схронах. Нам не вистачить палива для бронемашин, щоб прочесати цей ліс. У цей момент  армійська рація на поясі Сергія, налаштована на загальну частоту, зненацька зашипіла. Крізь тріск пробився чистий, спокійний жіночий голос. — Капітане Сергію, не шукайте зерно. Ви топчете ногами працю трьохсот людей, але не знайдете ні грама. Сергій вихопив тангенту: — Хто це? Виходьте з лісу з піднятими руками, інакше ми спалимо ваші хати під нуль! — Мене звати Наталія, — відповіла рація. — І палити хати — це дуже погана стратегія, Сергію.  Витрачати дефіцитні кулі та паливо на порожні хати — це когнітивна помилка. Пропоную зустріч. Через п'ятнадцять хвилин, біля руїн старого ретранслятора на пагорбі. Самі. Якщо ви дійсно хочете нагодувати свій бункер

. ...Вони зустрілися під тінню поваленої залізної вишки, яка колись роздавала зв'язок для мільйонів смартфонів. Сергій тримав руку на пістолетній рукоятці, вдивляючись у жінку, яка вийшла з кущів. На Наталії був простий домотканий одяг, але в її руках не було вил. Вона тримала товсту, потерту паперову книгу в шкіряній палітурці. — Ви думаєте, що ваша зброя робить вас господарями цього світу? — першою запитала Наталія, зупинившись за п'ять кроків. — Ця зброя дозволяє мені взяти все, що мені потрібно для виживання моїх людей, — жорстко відрізав Сергій. — Ви — просто фермери. Ви не вистоїте проти армії. Наталія сумно посміхнулася і відкрила книгу на закладеній сторінці. — За всю історію, Сергію, люди зі зброєю сотні разів намагалися просто грабувати тих, хто працює на землі. І знаєте, чим це закінчувалося? Смертю обох. Це проста математика калорій. Кожен рейд вашого загону коштує палива, яке ви не можете відновити. Кожна ваша куля — незамінна. Якщо ви застрелите моїх людей, хто посіє озимину? Ви? Ваш офіцер знає, чим відрізняється ячмінь від пшениці? Чи ваш електронний мозок підкаже, коли починати збір, якщо клімат змінився після бомбардувань? Сергій мовчав. Його мозок, який звик до готових наказів, зараз гарячково прораховував логістику. Вона була права. Територія була занадто великою, а його ресурс — надто вичерпним. — То що ти пропонуєш, Наталіє? — буркнув він, опускаючи руку від пістолета. — Кооперацію, — спокійно відповіла вона. — Ви перестаєте бути «кочовими бандитами» і стаєте державою. Ми віддаємо вам фіксовані десять відсотків урожаю щороку. Ми самі привозитимемо його до вашого бункеру. Але натомість ваша підземна машина дає нам антибіотики та інженерів, які допоможуть полагодити наші дизельні трактори. Ви захищаєте нас від диких банд, ми годуємо вас. Сила в обмін на хліб. Сергій подивився на руїни колишнього цифрового світу навколо них. Скринька Пандори колись знищила планету, але тут, на руїнах, дві протилежні сили знову тягнулися одна до одної, щоб просто вижити. — Мені треба порадитися з комендантом, — сказав Сергій, розвертаючись. — Радьтеся, — кинула навздогін Наталія. — Але пам'ятайте: картопля росте повільно, а голод приходить швидко.