КНИГА ОСІРІСА, СИНА ДЖЕХОВІХА (ОСІРІС - БОГ ЛОВТСИНА, ЕФІРІЙНОГО СВІТУ В НІРВАНІЇ, ВІДОМИЙ НА ВИСОКИХ НЕБЕСАХ, ЯК ОСІР, СИН ДЖЕХОВІХА)

                                                                         Глава 1

  1. Тепер прибув Осіріс, Син Джеховіха. До нього, на його трон у Ловтсіні, в ефірійному світі, де його панування за сто тисяч років освітило безліч матеріальних світів, прибув Голос. Великий Джеховіх, Дух над усім, говорив:

  2. Осір! Осір, Мій Сину, відійдіть від своїх безсмертних світів і зупиніть тлінну землю в її розпусному польоті, і оголосіть себе з піднесеним прутом - єдиним командувачем Богів. Як поблажливий батько м'яко крокує разом зі своїм маленьким сином, ніжно ведучи його, і даючи корисну пораду, так і Я, через Моїх Богів і Керівників, веду червону зірку, землю, упродовж багатьох тисяч років. Але як мудрий батько повчає свого сина, що гуляє, в пізніші роки, командуючи ним, - так тепер Я через вас, Мого благочестивого Сина, простягаю свою руку до землі та її небес.

  3. Глибоко похована вона лежить в анархії, і фальшиві Боги та Лорди у війні грабують її небеса, і дозволяють на стурбованій землі жити мільйонам духів темряви, насичуючи себе їхніми злочинами. Як сплавлений ліс бурхливою річкою високо піднімається на високих хвилях, і швидко занурюється донизу в ревучих водах, щоб підвищитися і впасти, - так і ця безперервна боротьба повторюється вічно. І духи мертвих підносяться на небесах, щоб потім знову бути зануреними - у нескінченну важку працю і темряву на низькій землі.

  4. Осір почув голос Джеховіха, і викликав швидких посильних, добре навчених у піднятті й падінні світів. І запропонував їм відправити мільйон сильних ангелів, на граничній швидкості, - на червону зірку, землю. І розглянути справи духів і людей, і швидко прибути з повідомленням назад, до трону Джеховіха, до Ловтсіна, щоб допомогти Богу землі та його Лордам.

  5. Швидкі посильні на стрілоподібному кораблі, прямо як Боги, попрямували через джайанські області темряви, посередині між витками Великого Змія. І незабаром глибоко зникли в кружляючій атмосфері ворогуючої землі. Тим часом Осір скликав раду на троні Джеховіха, з високо піднесених Богів і Богинь. І він повідав слова Голосу, який зачепив його душу співчуттям до тих, які нещодавно були оживлені до життя подихом Творця, і які воювали, ховаючи свої душі внизу, в хада, не прислухаючись до закликів і переконань Бога, що любить їх.

  6. Світло Джеховіха вкрило трон Осіріса в Ловтсіні, і затьмарило довкола зорі, Богів і Богинь, повідавши повну історію землі та її небес так, щоб усі ясно осягнули Всемогутню Мудрість Творця. Усе ж жоден з Богів не поспішив відповісти, хоча подібні сцени щодня обмірковувалися ними щодо незліченних мільйонів зірок, які усіяли небесне склепіння. Але потім повільно, по одному, спікери, кожен з яких представляв тисячу Богів і Богинь, висловилися Джеховіху, - зі своїх відповідних місць.

  7. І коли всі висловилися, то Осір зарядився мудрістю їх усіх. І він отримав від їхніх людських душ такий заряд, наче їхнє світло відповідало його власному. Як сказав йому Джеховіх, земля була його першою планетою, - як командувача Богів. І потім він піднявся, і став на троні Джеховіха, вкритий білим, наче наново освячений за допомогою Великої зміни, яка трапилася впродовж його тривалого правління.

  8. Богам і Богиням він сказав: Дивіться, зараз перед нашою святинею піднімається схил дуги Сеїнг. Як крок за кроком усі речі просуваються волею Джеховіха, і нові дороги в ефірії відкривають області, недосліджені мандрівними зірками, так само, йдучи вперед, крок за кроком, наше власне нескінченне царство йде курсом мужності, у своїх гігантських успіхах. Наші матеріальні й духовні світи благословенні на сотні тисяч років! Наші зайняті сцени в старій рутинній зміні тепер готові до вищого прояву, бо незабаром настане Осіріанська Ера.

  9. Як планета, що коливається, живить себе зміною сезонів, так само й Джеховіх спрямовує хвилю своїх мандрівних Зміїв (планетарних систем), щоб дати нашим ефірійним царствам нескінченне життя, - за допомогою різнобічної зміни сцен і постійних несподіванок для слави душі.

  10. У такий спосіб могутній Осір із душею, сповненою слів, вигравіруваних рукою Джеховіха, міркував про славу, що чекає на високі світи, - де він, і його брати Боги, жили у всій Досконалості. У цей час повернулися на ефірійному стрілоподібному судні, що мчало, немов метеор у вогні, швидкі посильні від повільної землі, поспішаючи, наче спонукувані Всемогутнім. Незабаром прибув Хаган, представник посильних, і постав перед троном Джеховіха. Його мантія була відкинута назад, а його очі сяяли вірним знанням. Вітаючи знаком імені Джеховіха, він сказав:

  11. O Осір, Син Джеховіха, і ви Боги та Богині! Як увесь Світ дав Голос нашому далекоглядному Богу Ловтсіна, так і я стою тут, щоб говорити, во ім'я Джеховіха. Час ласкавого переконання людей на землі, і їхніх незліченних ангелів внизу, у темряві, закінчився. Уся раса Ґанів, запланована Джеховіхом від заснування світу, тепер торжествує на землі. Оскільки Джеховіх вів Айхінців мирними шляхами, ніжними словами і любов'ю, він зробив їх безсилими перед ворогуючими елементами. Таким чином, Творець створив на землі Айхінських володарів, які мали підкорити її, для тріумфу Богів.

  12. Гани, як неприручені леви, народжені завойовниками, зі здібностями до того, щоб навчатися і міркувати про всі речі, віру і майстерність, - але тільки не про віру в Джеховіха. Як людина, що має двох синів, один з яких млявий і безпристрасний, інший же, що перебуває в безперервній злобі й бажанні спустошення, - так само стоять двоє, Айхінці й Гани на землі. І коли вони вмирають і піднімаються на небеса, то перші, Айхінци, йдуть, як ягнята, оскільки їх направляють. Але другі, Гани, все ще сповнені вродженої завзятості та свавілля, не шанують Бога та Лордів, і насміхаються над ними. Назад до землі прибувають ці неправильно сформовані й занепалі душі, і власноруч налаштовують небесні королівства на темряву, і залюбки переслідують своїх колишніх ворогів, - із невтомним завзяттям.