Закон бумеранга дає збій

Частина третя

Регіна додала багато сенсу в моє життя. Тепер я не сама. За все моє життя це вперше.

Мама відмовилася від мене ще в пологовому. Навіть не глянула в мій бік. А тато взагалі невідомо хто. Так сказала мені вихователька, коли я знову почала твердити, що батьки заберуть мене. Не знаю, звідки це взялося. Мені просто було дуже сумно. Я підростала і починала розуміти, що не всі живуть так, як діти з дитячого будинку. Я дізналася, що існують родини. Виховательки говорили, що без мами й тата дитинка не може народитися. Але вони ж сказали, що у мене їх нема. Я не могла зрозуміти, як так. Тому, мабуть, моїй дитячій свідомості стало легше, коли я вигадала собі, що мої мама і тато просто зараз дуже зайняті, але невдовзі вони перероблять всі-всі свої справи та прийдуть за мною. Розуміння, що мене кинули, відмовилися, як від непотребу, прийшло лише через кілька років. Я просто взяла і зрозуміла. Ніби раптово у великому будинку погасло світло у всіх кімнатах. Ось у цю секунду я ще чекаю на повернення мами й тата, а в наступну — розумію, що цього ніколи не станеться. З того часу я почала все більше закриватися в собі. І, таким чином, виросла у юну дівчину, яка звикла більше мовчати й менше підпускати людей до себе.

Але була одна річ, яка змушувала мене розкриватися. Танці. Виховательки говорили, що я намагалася пританцьовувати, коли ще навіть стояти не дуже вміла. Я танцювала на всіх шкільних заходах. Я довго не знала, звідки в мене така пристрасть до цього. Та коли стала старшою, зрозуміла, що це могло передатися від когось з батьків. Про це я запитала у виховательки. Та не могла мені допомогти, бо така інформація знаходилася в руках дирекції. Та я вмовила її спробувати щось довідатися. Вона погодилася. Не знаю, що і як вона зробила, щоб вивідати хоч щось. Але через три місяці по тій розмові я дізналася, що моя мама справді була танцівницею і подавала великі надії. Карина, так її звали, була головним талантом потоку в університеті. Вона могла досягнути небачених вершин, але зустріла не того чоловіка. Він знищив цю жінку і її талант. Бо жадав всього й одразу. Мій батько хотів виростити свій добробут маминим коштом. І вона б дійсно могла йому це дати, аби він почекав. Але він не збирався цього робити. Карина стала працювати в нічних клубах, де дуже скоро почала заробляти не тільки танцями, а багаті клієнти підсадили її на наркотики. Мама не планувала мене, але коли завагітніла, то відмовилася працювати, поїхала в село до моєї бабусі, де й жила до пологів. Вона одразу сказала, що відмовиться від мене, бо знала, що муситиме повернутися до роботи в клубі, а це означало й повернення всієї, пов’язаної з нею гидоти. Мама вирішила, що без неї мені буде краще. А Карина таки стала зіркою, досягла висот, але не тих, що від неї чекали, а як краща танцівниця нічних клубів. Про неї говорили всі. У відповідних колах.

Вихователька розповіла, що жінка, яка мене народила ще жива. Пропонувала, якщо я захочу, побачити її. Та я відмовилася. Якщо моя мати зробила все, щоб відрізати мене від себе, то я не буду намагатися відновлювати зв’язки. Вихователька протягнула мені шматок паперу з адресою. Я взяла, але лише для того, щоб через пару хвилин пошматувати на малесенькі шматочки й пустити за вітром з вікна другого поверху. Жодного разу не пошкодувала про цей вчинок.

Я вступила до університету, де навчалася моя мама. Виявилося, що там ще лишилися викладачі, які її пам’ятали. Там я взнала, що дуже схожа на неї зовні. Мені показали кілька світлин зі свят та університетських конкурсів. Вона була дуже красивою. Її пластичність проглядалася навіть на фото. Я проплакала тоді весь день, але навіть після цього не захотіла зустрічатися з нею. Відтепер ще й тому, що знала: знайду змучену жінку, яка мало що спільного має з енергійною дівчиною на фото. Я вирішила зберегти її образ красивим.

В університеті моя закритість почала грати проти мене. Точніше, вона й раніше не дуже на руку була, але в дитячому будинку мене рятували танці. Вони позитивно виділяли мене серед інших. А в університеті я опинилася поміж людей, які також це роблять доволі добре. І хоча старі викладачі говорили, що пам'ять про матір я не ганьблю, та все ж цього було вже мало, щоб ніхто не звертав уваги на мою відстороненість. Я не дуже сумувала на одинці, але балачки про мою ненормальність таки трохи зачіпали.

Але Регіна була не такою. Вона не зважала, на мої особливості й спілкувалася зі мною як з усіма. Можливо, ми могли б стати подругами, але я якось не вміла підпускати людей достатньо близько для цього.

Я одною з перших помітила їх з Денисом взаємну симпатію. Річ у тому, що коли ти не витрачаєш час на взаємодію з оточенням, то значно більше уваги можеш приділити всьому що відбувається навколо. Власне, спостереження — єдине, що лишається в такому випадку.

З часом всі стали здогадуватися. Але через те, що ці двоє поводилися мега обережно навіть коли почали зустрічатися, то ніхто нічого не міг пред’явити.

Після закінчення університету я отримала пропозицію від кількох студій, але моє бажання повернутися в рідне місто було непохитним. Я пропрацювала там в одній старій хореографічній школі кілька років. Там же і зустріла хлопця, в якого закохалася. Та тільки я наважилася відчути себе щасливою, як все розсипалося. Студію закрили, а хлопець… з ним не склалося.

Регіна зв’язалася зі мною, коли я вже спакувала речі — збиралася пошукати вдачі в іншому місті. Вона благала мене заїхати до неї для серйозної розмови, категорично відмовлялася щось розповідати телефоном. Ще дуже перепрошувала, що відволікає від роботи. Я не казала їй, що студію закрили майже рік тому. Лише про хлопця прохопилася, бо дуже сумувала. Поспішати було нікуди. Я погодилася.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше