Пролог

Я побачив Регіну в парку. Вона сиділа на лавочці, читала книгу. Весняний вітер злегка колихав її світлі локони. Востаннє ми бачилися близько семи років тому. Власне, наші шляхи розійшлися відтоді, як вона закінчила школу. Дівчина поїхала вчитися до іншого міста, а по завершенню університету, влаштувалася на роботу в місцеву танцювальну студію. Її батько не міг натішитися донькою. Все говорив, що та танцює, мов янгол. Хоча насправді тривалий час вважав, що у виборі професії Регіна злегковажила.

Час перетворив її на надзвичайну красуню! Я довго зважувався підійти. На якусь мить навіть подумав, що взагалі не варто цього робити. Та помітивши, як вона почала збирати свої речі, майже підбіг до неї:

— Привіт, Регіно, чи ж справді тебе бачу?

— Добрий день, Назаре Марковичу. Так, це я. А Ви перші після батьків, з ким я побачилася.

— Давно в місті?

— Вчора ввечері приїхала. Вирішила пройтися місцями, де я раніше любила бувати.

— Ти сильно поспішаєш?

— Взагалі-то, ні. А що таке?

— Знаю, пропозиція від колеги твого батька прозвучить дивно, але як ти поставишся до розмови за чашечкою кави?

— І справді дивно, але я не проти.

Нам принесли нашу каву і тістечка. Коли вона взяла чашку, мою увагу привернула каблучка на безіменному пальці правої руки. Щось всередині сіпнулося, розтеклося нотками обурення і навіть ревнощів.  

— Ти вийшла заміж?

— Ви спостережливі, — Регіна затримала погляд на каблучці. — Ще ні, але за три місяці вийду. До слова, коли Ви вже спіймали мене на гарячому, не можу не запросити Вас на весілля.

— Буду радий прийти, — ага, аякже! —  Але я таки сильно здивований. Твій батько скільки всього розповідав про тебе, а про те, що донька заміж виходить, жодним словом не обмовився.  

— Бо він не знає.

— Як це?!

— Я приїхала якраз, щоб розповісти батькам. Але ще чекаю на Дениса. Ми хочемо зробити це разом.

— Мої вітання звісно. Але ви не думаєте, що вони будуть шоковані? — хотілося вірити у те, що я зараз лише їхнє обурення маю на думці. — Зазвичай спочатку говорять батькам, а потім вже планують весілля разом з ними.

— Та це чиста формальність. Ми п’ять років зустрічаємось. Всі давно зрозуміли, до чого все йде. Я думаю, батьки будуть раді.

— Ну, коли так, то добре. Цікаво, і де ж ти його знайшла?

— Дениса? Він мій викладач.

— Ого, цікаво.

— Та не вигадуйте там собі. Я чотири роки ігнорувала його. Лише коли на магістратурі вчилася, здалася.

— Так довго прицінювалася?

— Спочатку і справді придивлялася. Потім ми почали зрідка зустрічатися поза парами. Нічого такого. Просто розмови. Ми обоє розуміли, що подобаємося одне одному. Та він не хотів тиснути, а я не могла собі дозволити ризикувати. Я насправді по природі своїй боягузка.

— Ризикувати? Чим?

— Його і моїм положенням. Денис тоді лише почав викладацьку діяльність. Я не думаю, що інтрижка зі студенткою зіграла б йому на руку. Та й уявіть, як би на мене дивилися в університеті. Тому я довго не дозволяла собі захоплюватися.

— І що змінилося в магістратурі?

— Не знаю. Найімовірніше я постаршала. Змогла наважитися нарешті.

За розмовою ми не помітили, як підкрався вечір. За вікном було видно захід сонця.

— Це ж треба. Як того вечора, — вирвалося у мене мимоволі.

— Який? — дівчина простежила за моїм поглядом. — А, так, справді. І краєвид тут схожий на той, що можна розгледіти з вікна Вашого кабінету.

— Знаєш, а ти в той день відкрила мені очі. Я кілька років пропрацював в тому кабінеті, але не помічав, що вид там дійсно красивий. Особливо ввечері.

Регіна посміхнулася мені. В кафе заграла повільна музика.

— Потанцюємо? — вихопилося в мене.

— Давайте, — погодилася так швидко, що я навіть не встиг пошкодувати про сказане.

Я підвівся і простягнув їй руку. Вона поклала на неї свою тендітну долоню і ми попрямували  на середину залу, куди вже починали сходитися інші пари.

— А ти того дня так уважно розглядала мій кабінет.

— Я завжди так роблю, коли опиняюся в новому місці. До речі, у тебе, ой, вибачте, у Вас, дуже красиві картини.

— Можу влаштувати зустріч з художником. Він мій друг. До речі, можна на «ти».

— Та якось не зручно.

— Але я наполягаю.

— Ну добре, я постараюсь, коли… ти так хочеш. А на рахунок художника я подумаю.