Закон 30-30-40, або Напередодні Новорічних свят

Закон 30-30-40, або Напередодні Новорічних свят

Я завжди знав, що ми живемо в якомусь такому собі коктейлі реакцій. І якось так вийшло, що саме мені з нашою знімальною групою випало перевірити один з тих дурнуватих законів, про які люблять базікати люди, які читають книжки й думають, що вони щось тямлять у цьому буремному житті.

Закон 30-30-40. Не чули?

Було це в суботу, десь о третій по обіді. Комусь, може, й байдуже, але я тоді стояв у парку перед здоровезною ялинкою, яку хтось, певно, мав би зрубати ще до Різдва. Але ні, вона стояла. Парк був людний, як завжди. Ну, ви знаєте, як воно буває в суботу: всі родинами гуляють, дітлахи їдять морозиво й тістечка, смокчуть льодяники, хтось вигулює собак. Одна така кудлата псина обнюхала мене з ніг до голови й втекла, перш ніж я встиг її прогнати.

Але не в тому річ. Суть у тому, що ми вирішили перевірити людську реакцію. Що буде, якщо я удаватиму, ніби збираюся спиляти ялинку прямо тут, серед білого дня? Я взяв із собою стару іржаву пилку, яка валялася у мене в гаражі. Підійшов ближче. Глибокий вдих. І все. Я починаю «пиляти». Позаду — в мікроавтобусі, схована за фіранкою — професійна камера. Інші знімають реакції з прихованих петличок й ведуть облік.

Ну, нарешті. Люди почали помічати. І от тобі результат.
Спершу — тридцять відсотків. Це ті, що зупинялись і починали шепотітись між собою. Спочатку жіночка років сорока п'яти задивилась на мене так, ніби я тільки-но врятував її від злодія. Щось там про «вільну душу» бурмотіла своєму чоловікові. Інший чувак — ну, такий із бородою і в капелюсі, певно, художник — узагалі підняв великий палець, наче каже: «Клас, малий, так тримати!». Було навіть смішно, чесно кажу. В один момент той, що художник ще й підійшов, усміхнувся, подав візитку й сказав: «Клуб вільного мислення, друже. Ти наче наш». Ця дрібниця зробила мій день.

А потім пішли інші тридцять. О, це вже трохи страшно. В однієї мами аж тістечко впало з рук. Вона так люто на мене дивилась, ніби я зробив щось жахливіше, ніж будь-хто за всю її материнську кар’єру! Її хлопчисько теж витріщився на мене своїми величезними очима. Я був подумав, що, може, через кілька років він буде згадувати цей момент, коли захоче зробити щось божевільне. Якась стара перехрестилась і пішла далі, бурмочучи щось про «кінець світу» і «куди ми йдемо». А одна жінка з лижними палицями — це було просто епічно (!) — пригрозила викликати поліцію, якщо я негайно не припиню «це неподобство».

А решта? Решта сорок відсотків навіть не зупинились. Пройшли повз, як завжди. У когось був телефон у руках, хтось поспішав із візочком, хтось просто стояв біля кавового рундука й міркував: купувати Лате чи Американо. І знаєте, це було найцікавіше. Їхнє ігнорування було наче якимось підтвердженням. Світ і справді не помічає більшість того, що ми робимо. Йому просто байдуже!
Один чоловік у костюмі навіть голосно сказав: «Чому всі зупинились? Це якась акція?». А дідусь на лавці поруч відповів: «Та нічого, то молодь дуріє. Пішли краще в шахи догравати». Їхнє ігнорування було наче якимось підтвердженням. Світ і справді не помічає більшість того, що ми робимо.

***
Їдучи додому, ми підбивали підсумки. Колеги сміялися, згадуючи реакції. Оператор сказав, що йому припало до душі — коли та старушенція повторювала «Господи, врятуй його душу!». На думку звукорежисера Аліни, найкраще — це, коли чувак у капелюсі підійшов і дав мені візитку з написом «Клуб вільного мислення», пообіцявши підтримку й заступництво.
А я подумав, що весь цей закон 30-30-40 — ще одне підтвердження тому, що ми ніколи не зможемо догодити всім. Навіть якщо ви просто стоїте перед ялинкою й робите щось неординарне. Або нічого не робите! Не має значення. Хтось вас похвалить, хтось зненавидить, а більшість — ну, більшість просто пройде повз. І може, це найкраще! Бо хіба важливо, як реагують люди? Головне, щоб ти сам знав, для чого це робиш. Навіть якщо це просто експеримент із пилкою під ялинкою. Напередодні Новорічних свят.

***
А може, у цьому й полягає магія нашого життя: мільйони таких моментів — коли хтось сміється, хтось сердиться, а хтось просто не помічає. І все це разом створює насичений коктейль людських реакцій, який і робить світ таким цікавим і непередбачуваним.