Розділ 7.

Підслуховувати розмову Яна і Вероніки здається мені повним безглуздям. Навіть не так. Я просто не хочу нічого чути… Мені це не потрібно.

Боже!... Всього лише кілька хвилин тому я мало не згоріла від шалених емоцій цілуючись з Яном на кухні, а зараз до мене прийшло усвідомлення того, що я повна дурепа. Я не повинна була піддаватися… Не повинна була дозволити собі поринути в божевілля, але я не втрималась… Спокуса поцілунку виявилась надто сильною, а я — слабкою. Тепер він там — з моєю сестрою, а я — в кімнаті. І я збрешу, якщо скажу, що мені байдуже про що вони там розмовляють довбаних десять хвилин! Мене розриває від цікавості, але я терплю. Сварю себе за власну безрозсудність, і, водночас, кусаю губи, на яких досі відчуваю присмак нашого з Яном поцілунку.

Цікаво, Вероніку він також цілував з такою ж палкою пристрастю? А, може, в них було щось набагато серйозніше, ніж звичайні поцілунки? Адже звідки тоді вона знає його адресу? 

Ну звісно… Вона вже була в нього… Я ідіотка.

Сама винна. Ніхто не змушував мене відповідати на його поцілунок. Я сама його хотіла. А Ян… Мабуть, після моєї розповіді він вирішив втішити мене у такий своєрідний спосіб.

Я ж не могла йому сподобатись, як дівчина, чи як жінка? Це ж навіть звучить смішно. Якщо порівнювати мою зовнішність і зовнішність Вероніки, то я конкретно програю. У всьому… 

— Не спиш? — Серце падає в прірву, коли Ян відчиняє двері моєї кімнати. 

Я не очікувала, що він наважиться ось так, без попередження, зайти в мою спальню. 

— Очевидно, що ні, — мені аж ніяк не вдається приховати свого пригніченого настрою. Цікаво, навіщо він прийшов, і де зараз моя сестра? 

— Я хотів поговорити про те, що трапилось на кухні і пояснити…

— Ти не зобов’язаний нічого пояснювати, — не даю йому завершити думку, але Ян все одно заходить в мою спальню змушуючи нервувати ще більше.

— А те, що трапилось на кухні було величезною помилкою. Я не повинна була… І ти теж, — не можу підвести на нього погляд. Відчуваю себе паршиво, і боюся побачити в його сірих очах осуд. 

— Не повинен був, що? — Він підходить ближче і зупиняється біля мого ліжка. Я так і сиджу на ньому обійнявши коліна. 

— Цілувати.

— Мені здалося, ти теж хотіла цього. 

Чорт. Це правда. 

— Я просто піддалася емоціям. Знаєш, коли в тебе довгий час немає стосунків, виникають певні фізіологічні потреби…

Господи, що я несу?

— Отже, це була фізіологічна потреба?

Трясця.

— Краще не будемо заглиблюватися в деталі, і ускладнювати ще більше. — Я не хочу через якісь свої слабкості втратити роботу. — Прошу, давай забудемо про це. 

— Я не хочу нічого забувати, — голос різкий, наполегливий. Його слова спантеличують. — Невже ти не відчула, як нас притягує одне до одного?

Він точно знущається. Ці відчуття знесли мені дах!

— А до моєї сестри тебе теж притягує? — спочатку запитую, а потім шкодую про свої слова. — Пробач. Це взагалі не моя справа. 

— Я не давав твоїй сестрі жодного приводу думати, що між нею і мною можливі стосунки. Її сьогоднішній візит для мене повна несподіванка. 

— Сподіваюся, приємна, — бурчу тихо, а сама не розумію, що зі мною в біса коїться. 

—  Вероніка вже пішла.

— Яка прикрість.

— Христю, що відбувається? Це ревнощі?

— Це помилка, — видихаю і розумію, що збоку я виглядаю просто жалюгідно. — Мені здається, я поспішила, коли погодилась на вашу пропозицію.  

— Я тебе чимось образив? Чому ти знову намагаєшся відгородитися від мене? В чому справа? Чи, може, в кому? В сестрі? В колишньому? В мені? — він дратується, сильно, але мені байдуже. Я знаю, що скоро зможу виправити свою помилку, і тоді нам всім стане краще.

— В мені! Справа лише в мені, і я більше не хочу про це розмовляти.

Мої слова боляче зачіпають Яна. Він хмуриться і міцно стискає щелепи пропалюючи мене своїм вогняним поглядом, а тоді мовчки киває, але в цьому кивку більше емоцій, ніж я могла коли-небудь побачити. Він гнівається, але все одно намагається зберігати спокій. 

— Завтра я сам відвезу тебе в готель. На добраніч.

— На добраніч, — промовляю тихо і більше не сперечаюсь.

Він виходить з кімнати і голосно зачиняє за собою двері показуючи, що не так вже добре він вміє контролювати свої емоції, але я б не змогла навіть й так. Сьогодні я більше не хочу аналізувати ні своїх слів, ні своїх вчинків. Сподіваюся, новий день допоможе мені прийняти правильне рішення і не заплутатись остаточно.

***

Напруження проникає в кожну клітинку мого тіла, щойно я опиняюся в автомобілі Яна. За сьогоднішній ранок він промовив до мене не більше десяти слів, а це вказує на те, що він досі на мене злий. Що стосується мене, то я не можу розібратися у власних відчуттях. З одного боку, мені хочеться повернути легкість в наше спілкування, а з іншого — я вже прийняла рішення з’їхати, тому, мабуть, так навіть краще. Він — бос, я — підлегла. Нам не варто ускладнювати робочі відносини. Так буде правильно і мені більше не доведеться нікому брехати.