Розділ 6.

Коли я повертаюсь зі зміни, господаря квартири вже немає вдома. Лише брудна чашка після випитої кави вказує на те, що він тут був і нещодавно пішов. Блін, якісь кішки шкребуть на душі після того, як я на нього вчора трохи накричала.  До ранку, я, мабуть, сто разів прокрутила нашу з Яном розмову, і мене звісно ж попустило. Однак на зміну злості прийшло почуття провини і бажання вибачитись за свій різкий тон. Ян не зробив мені нічого поганого, можливо, він дійсно хвилювався, а я налетіла на нього лише через те, що не могла заспокоїтись після зустрічі з колишнім.

Сподіваюся, прибирання квартири і вечеря, яку я збираюся приготувати, зможе хоча б трохи  згладити гострі кути між нами.

Не можу сказати, що в квартирі Яна брудно, однак вологе прибирання точно не завадить. І, навіть миючи підлогу в його кімнаті, я ловлю себе на думці, що мені приємно робити для нього щось корисне. А може, це ритмічна музика, яку я увімкнула собі для настрою так позитивно на мене впливає? Прибирання повільно перетворюється на концерт, швабра стає мікрофоном, а я вмикаю круту співачку, і починаю підспівувати Юлії Саніній:

— «Небезпечні знайомі незнайомці. Коли кобра закохана вона не спить! Пам’ятай про це моє сонце, пам’ятай про це моє со-о-нце!»

Сподіваюся сусіди Яна в цей час на роботі, бо до публічних виступів я поки що не готова.

Закінчивши прибирання, трохи відпочиваю і телефоную Вероніці, щоб пояснити свій переїзд. Звісно, що сестра одразу напрошується в гості, тому мені доводиться сказати їй, що сьогодні не вийде, бо я йду на побачення. Коротше кажучи, моя брехня розростається немов ракова пухлина. І чим більше я брешу – тим жахливіші наслідки на мене чекають.

Ближче до вечора,  переконавшись, що Ян дотримався своєї обіцянки – заповнив холодильник купою продуктів, і озброївшись кулінарними рецептами ютуба, я приступаю до приготування вечері. Паста з куркою і грибами здається мені досить простою стравою, тому я зупиняю свій вибір саме на ній. Досить довго муштрую гугл, щоб розібратися з супер сучасною плитою, і лише зрозумівши, як вона працює починаю готувати вечерю.

Намагаюся все робити так, як на відео, вкладаю, можна сказати, душу в цю пасту, наче її сам Ектор Хіменес-Браво куштувати буде. Також готую салат зі свіжих овочів, додаю пряних приправ, куштую трішки і залишаюся задоволена своєю роботою. Що ж, з голоду сьогодні Ян не помре, але я й не впевнена, що він залишиться задоволеним. Такі чоловіки, як мій бос, мабуть, не звикли до їжі простих смертних, і зазвичай харчуються ресторанними стравами. Ох, хоч би не зганьбитися в перший же день. Хочеться все ж таки йому догодити…

Я уявлення не маю, о котрій годині Ян повертається додому, і тим паче не знаю, чи він взагалі сьогодні прийде. Здається, він говорив, що рідко приходить на ночівлю, тому, цілком можливо, що мої старання марні. Зрештою, я свою частину угоди виконала: їжу приготувала, в квартирі прибрала. Тепер можна з чистим сумлінням прийняти душ і лягти в ліжко, бо завтра мені знову на роботу. Не можу повірити, що тепер я можу спати на пів години довше, бо зарплату мені вчора виплатили, і навіть не вирахували за розбитий графин. Хоча б в чомусь пощастило.

Вдосталь поплескавшись в теплій, з ароматною пінкою ванній, загортаюся в білий м’який рушник і випурхаю з-за дверей абсолютно переконана, що в квартирі я досі одна-однісінька, але це далеко не так. 

Ян повернувся… І саме в ту мить, коли я виходила з ванної кімнати, він застиг біля дверей своєї спальні, спрямувавши проникливий погляд на мене. 

— Ви вже повернулися? Добрий вечір, — бовкаю ніяковіючи, а сама не знаю куди заховати очі, щоб не зустрічатися з його темно-сірими вирами. 

— Добрий.

Ян, наче навмисно не відводить очей, а його відвертий пропалюючий погляд змушує мою шкіру палати вогнем. Розумію, що вигляд в мене зараз не найкращий, та й мить, щоб вибачатися за свої різкі слова, сказані вчора,  не дуже підходяща, але коли я робила правильні вчинки?

— Я там вечерю приготувала. Не шедевр звісно, але їсти можна. І пробачте мене за те, що вчора підвищила на вас голос, мені досі соромно і дуже ніяково за свою поведінку. Це точно не ваша вина, що в мене день кепський був, і один козел настрій з самого ранку зіпсував. Ще раз пробачте мені.

Виговорившись стає трохи легше, хоча Ян нічого й не відповідає на мої слова, лише замислено киває, але щойно я збираюся йти він промовляє:

— Христино…

— Так, — зупиняюся і підводжу очі, зустрічаючись з його проникливим поглядом.

— Хотів сказати, що поза готелем ти можеш звертатись до мене на "ти".

— Ем-м-м… Добре. Я спробую, — хоча це буде незвично.

— Ти вже повечеряла?

— Ні.

— Отже, складеш мені компанію. Заодно розповіси, який такий козел зіпсував тобі настрій.

— Не думаю, що вам варто знати про це, — як згадую нахабну пику свого колишнього, мене знову колотити починає. 

— Здається, ми щойно про щось домовились. 

— Я пам’ятаю, — зітхаю, а сама не знаю, що робити. 

З одного боку — в мене з’явилася чудова нагода виговоритись, але з іншого, якщо я розкажу Яну всю правду, боюся, він просто з мене посміється… Так само, як весь мій курс колись...