Глава 2.2

Перон швидко спорожнів. Кілька бабусь із клунками і такі ж дачники із валізами — ось і всі, хто вийшов на станції. Нана провела поглядом дівчину в майці-алкоголічці. Її пружні груди гойдалися в такт крокам і приваблювали погляди не лише чоловіків. Жінки середнього віку дивилися із заздрістю, старші — з осудом. Нана теж дивилася як зачарована. Було в цій дівчині щось незвичне. Від короткого чорного волосся, яке тріпав вітер, до сандалів-сабо. На тонкій литці висів ланцюжок із кулькою-дзвіночком. Таку дівчину важко не помітити. Вона підійшла до краю перона і зупинилася біля високого білявого хлопця. Його обличчя з такої відстані було важко роздивитися, та і хлопці взагалі Нану мало цікавили. А от Даня помітно напружився. Він пропустив маму з Наною уперед, вийшов слідом, поставив усі сумки на перон, випростався й озирнувся. Помітивши, що дівчина, з якою він фліртував, стоїть перед якимось високим патлатим хлопцем у шкірянці, помітно знітився.  Дівчина щось сказала патлатому, і вони обидва розсміялися. Нана подивилася на Даню:

-- Ти взагалі в курсі, що дівчата, які так виклично одягаються, готові фліртувати з кожною особиною чоловічої статі?

-- А ти в курсі, що так одягатися можуть собі дозволити тільки дівчата з ідеальною фігурою? Решта змушені кутатися в безформні ганчірки і триматися на пристойній відстані від хлопців.

— Припини ображати сестру, — суворо сказав тато, який йшов  останнім, але почув сварку дітей.

— Бачиш, навіть батько думає, що в тебе завелика дупа, — показав язика Даня і вправно ухилився від запотиличника, який намагалася відвісити йому Нана.

— Придурок, — прошипіла вона так, щоб батьки не почули. Вони не любили, коли діти сварилися. А як тут не сваритися, коли твій брат-близнюк такий бовдур?

— Гей, годі надиматися, — легенько штовхнув у плече сестру Даня. Не ображайся. Нормальна в тебе дупа. — Нана робила вигляд, що не чує, і тягнула валізу до стоянки таксі. Вона йшла так швидко, що Даня за нею ледь встигав. — Дарма ти на мене розсердилася. Я ж для тебе старався.

— У якому сенсі? — хоч Данька і придурок, але з ним ніколи не буває нудно. Нану розбирала цікавість.

— Що ти вже вигадав?

— Та дівчина, з якою я розмовляв у вагоні, Настя…

— За якою ти упадав, — уточнила Нана, але Даня пропустив ремарку повз вуха.

— З якою я познайомився… Так ось вона сказала, що в клубі сьогодні буде дискотека. Супер, я вважаю! Сьогодні весь день дощ, могли б тухнути вдома, а до нас така розвага підкотила! То я молодець?

— Молодець, — незлобно буркнула Нана і додала:Казанова! Я взагалі-то не надто горю бажанням туди йти. Прямо уявляю брудну підлогу, побілені стіни і трактористи у картатих сорочках і взагалі… Я краще вдома залишуся. Подивлюся серіал чи книжку почитаю.

— А я і не знав, що моя сестра — сноб. Це якось дивно в двадцять першому столітті.

— До чого тут це? Просто ми щойно приїхали. Нікого не знаємо. А знаєш, скільки історій я чула про міських, які вирішили піти в сільський клуб? 

— Ти же не сама підеш. В тебе є найкращий в світі охоронець, тобто я.

— Ага, охоронець. Та варто якійсь сільській кралі з’явитися на обрії, як ти і думати про мене забудеш. 
Даня образився і мовчав всю дорогу, а Нана лише посміювалася. Батьки перебували у піднесеному настрої. Весело перемовлялися між собою і з таксистом, який дізнався, чиї діти та онуки приїхали, пообіцяв зробити знижку. Бабусю й дідуся за життя в селі любили і поважали. У селі всі один одного знають, а милий чолов’яга, який їх підвозив, ще й сусідом виявився. 

Старенький сусідський “жигуль” завзято посигналив напрощання і зник, піднявши хмару куряви. 

— Ось і наші хороми! — гордо обвівши подвір’я рукою, пробасив батько. — Ласкаво прошу.

Стара хата на півтора поверха сильно не дотягувала до “хоромів”, але виглядала не так і погано. Нана ступила на скрипучі сходи веранди і вдихнула запах цвілі і сухоцвітів. Кілька великих жмутків висіли під стріхою і поширювали довкола легкий аромат літнього гаю. Відразу пригадалися канікули у баби з дідом. Сусідські хлопці й дівчата і те, як весело було тут у дитинстві. Цікаво, чи пригадають її колишні друзі? Чи приймуть до гурту?

— Ось тут побудуємо велику альтанку із піччю, щоб смажити м’ясо і грітися холодними вечорами, — продовжував голосно озвучувати мрії тато, копнувши ногою велику купу старих колод.

-- А робити-то хто буде? Ти?

-- Я вже не в тому віці, щоб із колодами бігати... Сільських хлопців наймемо.

Кивнувши й одразу ж забувши про почуте, Нана увійшла в будинок. Там мама вже поралася на кухні. Діставала привезені з міста наїдки і ховала до старенького холодильника.

— Допоможеш з обідом, доню?

— Звісно. А що на обід?

— Улюблена їжа всіх підлітків і страшний сон гастроентеролога.

— Швидка локшина з сосисками? — зраділа Нана і заплескала в долоні. Таку смакоту їм з Данею дозволяли їсти лише пару разів на рік, і то кожного разу мама закочувала очі і йшла з кухні, щоб не бачити, як її діти псують шлунки.

— Поклич тата. Нехай пічку розпалить. Треба було хоч електрочайника з собою взяти, — бідкалася мама. — Я вже відвикла від такої екзотики.

— Нічого. Хотілося вам з татом бути ближче до природи — ось маєте, — весело сказала Нана і побігла до кімнати. Настрій в неї покращився, незважаючи на дощ і зіпсовані плани на літо. 

Кімната, яку їй виділили, була на горищному поверсі. Обстановка там була простенька:ліжко, стара скриня, в якій колись було бабине придане, стілець і торшер на довгій ніжці — весільний подарунок дідуся. Бабуся розповідала, що дістати таку красу було дуже важко. Нана вставила вилку в розетку і натиснула круглу кнопку. Кімнату залило м’яке жовте світло. Вона підійшла до невеликого вікна і сіла на широке підвіконня. І де обіцяний чудовий краєвид? З вікна було видно паркан і сусідню ділянку. Нана все сиділа біля вікна й дивилася на струмені дощу, що скочувалися з сусідського даху. Що відбувається в хаті розрізнити неможливо -- вікна були щільно зашторені, і думала, що завтра неодмінно має дізнатися, хто там живе.