Артем: «Чудове» побачення

Готуючись до побачення з дружиною, намагався зрозуміти, хвилююся чи не дуже. Зав’язуючи краватку, пильно розглядав себе у дзеркалі, чи не пропустив, бува, чогось. Спіймав себе на думці, що не так часто з дружиною ходити кудись разом. У мене постійна робота, а у неї… коханець. Де я виявився неправий? У тому, що дозволив дружині не працювати? Що сам багато працював? Цікаво. За думкою багатьох жінок, чоловік має заробляти великі гроші, але весь час проводити з нею. Тепер маємо, те що маємо.

Відступивши від дзеркала, ще раз оглянув себе. Строгий діловий костюм темно-сірого кольору, вишукані черевики на ногах. Акуратна зачіска, як казала моя мама «зализана». Використання гелю ніхто не скасовував.

Я красунчик. Тут двох думок бути не може. Та певне, Тамара такої думки не поділяє, інакше не надала б переваги моєму помічникові (звільненому наразі). Але виходить, що я, все одно, кращий, бо прибігла назад. Правда не знаю, що тепер з цією перемогою робити. Куди подіти?

Вирішив, що розповім про побачення Тамарі. Тій, що виконує роль психолога. Здається, вона радила боротися за власне кохання. Чим я і займаюся наразі. То ж зараз варто піти до машини, заїхати за Тамарою та везти у дорогий ресторан. Потім у нас запланований похід до ювелірної крамниці.

Ще потрібно не забувати букета. Приготував для дружини величезний букет червоних троянд. Колір пристрасті. У минулому, між нами, дійсно палала пристрасть, але щось швидко згаснула. Чи бажаю розпалити знову чи краще не витрачати сірників?

Коли приїхав до будинку Тамари, то через кілька хвилин вона вийшла. Варто зазначити, що виглядала прекрасно. Коротке пальто відкривало її карколомні ноги і мимохіть подумав: чи є під пальто якийсь одяг? Бо щось аж занадто коротко все.

- Привіт, - сказав я, виходячи з машини.

- Привіт, - усміхнулася та, подаючи руку для поцілунку. Красуня-дружина любила, коли їй руки цілують.

- Це тобі, - сказав, простягаючи букета.

- Дякую, - відповіла, приймаючи квіти, - букет неймовірний. Я не люблю червоні троянди. Якби був уважнішим, то знав би про це. Але все одно, дякую. Бо букет красивий, хоча я не на такий сподівалася.

Я промовчав. Що тут скажеш? Якщо жінці не сподобався букет, мені бігти за іншим?

- Нічого, - підбадьорила Тамара, - сподіваюся у ресторані та ювелірній крамниці ти реабілітуєшся.

Кивнув, бо не знав, що сказати. Посадивши дружину до машини, сів за кермо. Доки їхали до ресторану, Тамара не замовкала ні на секунду. Розповідала про подруг, плани щодо поїздки літом на курорт, прикраси про які мріє. Дивно виходило. Раніше подобалася така її щебетливість, а тепер дратувала. Не втримавшись, промовив:

- Чому про коханця не розповідаєш? Так все погано чи вже пішла від нього?

Тамара ображено глянула на мене. Потім, відкинувшись на сидінні, промовила:

- Який же ти грубіян, Артеме. Анітрохи не змінився. Якщо я біля тебе, отже ти кращий. Спробуй здогадатися, хоча б трохи подумай.

У мелодійному голосі красуні промайнула така образа, що я навіть пошкодував про сказане. Хоча чого дивуюся? Тамара завжди брала мене саме цим. Коли що було не по її, одразу йшли образи та звинувачення, що не розумію її тонкої натури. Спочатку це дуже подобалося. Жінка здавалася мені чуттєвою та загадковою. Мовляв, повністю залежна від мене, я той самець який захищає та вирішує проблеми тендітної білявки. Проте, після того, як благовірна зрадила, таємничість кудись поділася.

- Чому ти повелася на нього? - спитав я, не відвертаючись від дороги.

- Знову питання, - роздратоване відказала молода жінка, - чому тебе так цікавить?

- Хочу знати. Я нічого не шкодував для тебе.

- Крім часу, - надула губки Тамара.

- Неправда. Кожна вільна хвилина належала тобі.

- Але я хотіла бачити тебе частіше.

- Хто б тобі гроші заробляв?

- Невже заради мене, ти не міг владнати цю справу?

- Ти так і не відповіла. Чим Тарас кращий за мене?

- Молодший, - безтурботно відказала Тамара, - на цілих п’ять років. Задоволений?

Гірко хмикнув. У цьому вона права. Тарас тільки завершив університет, а молодість завжди відіграє суттєву роль. От тільки Тамара старша за мене. Тому сподіватися, що зі сторони того шмаркача спалахнуло щире кохання, також не варто.

Оскільки Тамара замовкла, я скористався тишею. До ресторану приїхали мовчки, і вже скоро сиділи за окремим столиком.

При вигляді вишуканих страву, настрій у Тамари піднявся. Певне, молодий коханець не міг побалувати красуню дорогими речами та ресторанами. Куди йому, якщо він вчорашній студент?

Час у ресторані пройшов доволі приємно. Персонал ввічливий, страви смачні. У багатих закладах інакше не може бути. Сплачувати рахунок доведеться мені, то ж чому б не насолодитися процесом.

Навіть у мене думки стали більш позитивними. Пригадався мій психолог, яка радила боротися за своє кохання, якщо у цьому є сенс.

«Тамара наче говорила, що я маю розібратися у тому, чи кохаю ще дружину. З одного боку, не здатен забути образу за зраду. Та з іншого… якби не кохав, хіба б погодився піти на побачення? Тамара-дружина не ідеальна, але хіба є хтось ідеальний? Важко знайти людину, поруч з якою прагнув би провести життя».