Тамара: Осінні спогади

Сьогодні сеансу з першим (та поки що, єдиним) клієнтом не планувалося, і я раптом спіймала себе на думці, що нудьгую за ним.

Точніше спочатку зрозуміла, що не знаю, чим себе зайняти. Проте подібна проблема вирішилася швидко. Узялася за прибирання, потім за приготування легкого обіду. Коли живеш сама, то нікуди поспішати не потрібно. То ж можна увімкнути музику та займатися побутовими справами.

Впоралася швидко. Квартира засяяла, їжа приготувалася. Що далі? Поглянувши у вікно, побачила, що погода стоїть чудова. Середина вересня, дерева ще зелені, сонечко щедре посилає промені, які не гріють, але тішать душу.

Треба йти на прогулянку. Сьогодні вихідний, але покликати немає кого. Оля наразі на побаченні з черговим залицяльником. Потім буде розповідати, який він козел та не розуміє її. То ж краще прогуляюся сама та обдумаю наступні сеанси з Артемом.

Поглянула на коробочку з під чаю, в яку складала гроші за психологічну діяльність. Там лежало вже півтори тисячі гривень, тобто за п’ять сеансів. Чи маю я вже достатньо досвіду, щоб давати рекламу в Інтернеті? Цілком можливо. Всі починали з малого, а я почала з бізнесмена, який подарував мені перший дохід та два розкішні букети.

Гроші, що заробила завдяки Артему, не хочу наразі витрачати. Причину назвати доки не здатна. Просто подобається відчувати себе хом’яком, що має запаси, на які може розраховувати.

Вийшовши з дому, примружилася від задоволення. День видався неймовірний. Вдихнула свіже повітря, зручніше перехопила сумочку та пішла до місцевого парку.

Там виявилося людно, що не дивно при хорошій погоді та у вихідний. Людям не бажається сидіти вдома, краще насолодитися осінніми днями.

Погулявши, сіла на лаву та почала спостерігати за людьми, що снували повз. Психологу, який прагне до вдосконалення, необхідно думати про людей, вивчати їх звички та риси характеру.

Довго про людей думати не вдалося. Бо спадав на думку тільки один добродій: Артем. В принципі, пояснити подібне не важко: він мій єдиний, на разі, клієнт. До того ж у голові чоловіка стільки тарганів, що виганяти доведеться довго.

Провела аналіз чоловіка: вродливий, успішний, має власний бізнес, досить молодий. Чого ж так розкиснув через негаразди у шлюбі. Вже знала, про що говоритиму на наступному сеансі. Варто дати зрозуміти чоловіку, що подружнє життя потребує постійних зусиль та роботи обох партнерів над собою. Хоча вже  знаю, що він відповість. «Звідки тобі знати? Сама ж не заміжня». Артем щиро вважає, що йому не щастить в особистому житті.

Мимохіть задумалася про минуле. Мені щастить? Я можу себе назвати щасливою в особистому житті?

Завжди була правильною дівчинкою, яка прагнула навчатися. Школу завершила з золотою медаллю. Знаю дві мови та маю червоний диплом про закінчену вищу освіту.

Під час школи та університету ні з ким серйозно не зустрічалася. Не було часу та бажання, хотілося навчатися, пізнавати щось нове.  Думала, що встигну ще, знайду справжнє кохання. Коли зустріла Славу, дійсно здалося, що ось воно. Щире кохання, палкі почуття, які завжди будуть з нами. Але так думала тільки я.

Подумавши про колишнього хлопця, мимохіть замріялася. Зустрічалися дуже мало, але навіть за короткий період зуміла відчути справжні емоції. Чи сумую я за Славою? Інколи, але забороняю це робити. Він такий молодик, який не зупиняється на одній дівчині. Нам з ним не по дорозі. Тепер, у мене є свої спогади, які я пригадую в осінній час. Мої власні осінні спогади.

- Кхм… привіт, Томко, - почулося поруч.

Я підвела голову та поглянула на несподіваного співрозмовника.

«За вовка промовка», - подумала я. Не знала радіти подібній появі чи ні? В принципі, причини для радощів не спостерігається, та й засмучуватися не варто.

- Привіт, Славо, - сказала, дивлячись на колишнього коханого. Серце хоча і тьохнуло, але я заборонила хвилюватися у даному направленні.

- Привіт, - бадьоро відказав хлопець, - не думав, що зустріну тебе тут. Хоча, чому б і ні? Гуляєш?

- Так, - відказала я, - а ти? Чекаєш чергову дівчину?

- Не повіриш, але ні. Також вирішив пройтися. Звільнився з роботи, вирішив пожити трохи для себе. Ти десь працюєш?

- Приймаю клієнтів на індивідуальних сеансах, - сказала я. Це не було неправдою, просто не стала уточнювати, що поки у мене єдиний клієнт. Але нічого. Попрактикуюся та скоро не встигатиму записувати бажаючих.

Юнак, підійшовши, сів поруч на лаву. Усміхнувся і я мимохіть замилувалася цією усмішкою. Слава дійсно красиво та чарівно усміхався. Повелася на харизму хлопця, і як виявилося, не я одна.

Слава сів поруч зі мною та промовив:

- Може підемо, прогуляємося парком? Ти ж нікуди не поспішаєш?

- Куди мені поспішати? - сказала я. Не стала говорити про те, що клієнт прийде тільки завтра. Сьогодні день вільний. Проте вирішила, що колишньому хлопцю про це знати не обов’язково.

Піднявшись з лави, не поспішаючи пішли місцевим парком. Не поспішала говорити, оскільки знала, що балакучий Слава візьме ініціативу на себе.

- На території парку є один ресторан. Дуже дорогий. Один з найкращих закладів столиці.