Артем: Як все заплутано

Відсунувся від столу, злегка вдихнув. У кабінеті нещодавно робили ремонт, відчуття новизни та чистоти ще не покинуло це приміщення. Поглянув на годинник: третя дня. Я ще сьогодні не снідав. Вчора, приїхавши додому, замовив піцу та від злості з’їв повністю. На ранок їсти узагалі не хотілося, поїхав на роботу так. Тепер відчуття голоду наздогнало. Викликавши секретарку, замовив принести щось з місцевої їдальні.

Спочатку думав про одну Тамару, потім про іншу. Перша, моя дружина, хоча я з нею на межі розлучення. Чому ж думаю про другу? Що відчуваю?

Сьогодні у нас наступний сеанс. Спіймав себе на думці, що чекаю на цю подію. Тільки навіщо? Нічого ж нового не трапиться. Дівчина вислухає моє ниття, скаже, що не варто здаватися, життя прекрасне та інше. Я викладу триста гривень і поїду додому.

Проте виникали ще думки, які гріли: на сеансі я помилуюся дівчиною. Довгим, хвилястим, білявим волоссям, великими блакитними очима. Побачу, як вуста усміхаються. Тамара мене заспокоює, викликає відчуття радості. І від цього я дратуюся та злюся ще більше.

Дратуюся, але прагну побачити Тамару. Хоча й знаю, що ці зустрічі нічого не важать. Ходжу до неї на сеанси з ввічливості. Треба допомогти дівчині набратися досвіду у псевдо-науці та підкинути трохи грошенят. Сама сказала, що я просто клієнт, маємо право бачитися.
Наминаючи нехитрий обід, почав переглядати пошту. Прийшло повідомлення від юриста, яке мене порадувало. Як і сподівався, Тамара не має жодного права на майно та бізнес. Це я й так знав, але хотілося переконатися, що закон не буде порушено. Все, що маю на цей час, досягнув самостійно, а не в шлюбі. Якби Тамара почала зраджуватися мені пізніше (або я дізнався не так швидко), то встигнули б щось нажити у суспільному шлюбі. Зараз же гуляй, красуне.

Я не жадібний, не прагну заграбастати все навкруги. Якби розходилися мирно з коханою, радий був залишити щось і для неї. Але у даній ситуації, хотілося помститися. Зрада Тамари викликала біль у душі, який  інколи стає нестерпним. Що ж! Тома завдала мені удар у серце, а я вдарю по кишені.

Підсвідомо відчував, що колишня кохана так просто не відступить. Цікаво її коханець здатен порадувати милу золотими прикрасами чи відпочинком на Балі? Це звісно, не моя справа, але цікаво, бо навіть смішно уявити.

Поринув у роботу, щоб швидше промайнув час. Біля четвертої години, до мене зайшла одна з флористок.

- Артеме Єгоровичу, - прощебетала вона, - я склала новий букет. Як вам таке поєднання?

Простягнула букет, що складався з ромашок та трьох орхідей. Орхідеї були насиченого рожевого кольору. Варто зазначити, що букет вийшов дійсно красивий та оригінальний. Мені сподобалося, але головне, щоб подобалося клієнтам.

- Пропоную назвати цей витвір «Гра кольорів», - продовжувала співробітниця, - букет можна перев’язати червоною або темно-рожевою стрічкою. Виглядатиме неймовірне красиво.

- Цей букет ще не поступав у продаж? - спитав я.

- Ще ні, - відказала дівчина, - хотіла отримати схвалення від вас, Артеме Єгоровичу.

- Схвалення ти отримала, - кивнув я, - можете зробити кілька букетів на пробу та перевірити як буде продаватися. Встигнеш зробити один такий букет для мене сьогодні?

Дівчина загадково усміхнулася:

- Зрозуміло. Для Тамари?

- Так, - сказав я, але не став уточнювати для якої саме. Про драму з дружиною, на роботі не знали. Звісно, ставали свідками конфліктів, коли благовірна сцени влаштовувала, але не думали, що справа рухається до розлучення. Добре, що не знають. Особисте, потрібно тримати при собі.

- Все зроблю, - весело відповіла флористка та побігла з кабінету.

Навіть трохи заздрісно стало. Молода та не має турбот. Все що хвилює, то як букет красивий зробити. Постійно сяє та прагне щось придумати. Говорили, що у неї коханий хлопець є. Кохання здатне подарувати нам крила, але воно ж і обрізує їх.

Щоб не думати над сенсом життя, знову поринув у роботу. Перед цим переглянув повідомлення від Тамари-дружини, але не став на них відповідати. Хай до свого коханця біжить та його пиляє.

Дівчина принесла букет точно у вказаний термін. Активне та відповідальне дівча. Треба премію виписати. Букет, сподобався. Ромашки та орхідеї чудово доповнювали одне одного, а стрічка світло-рожевого кольору створювала святковий образ.

Оскільки ніяких термінових страв не виникнуло, пішов з роботу вчасно. Та й на сеанс хотів встигнути без запізнень. То ж, надавши робітникам на завтра потрібні розпорядження, пішов до машини. Їдучі до білявки, задумався про те, що волів би розповісти. Невже тільки здатен жалітися на зразу дружини, на те, що не щастить в особистому житті?

Так за думками, приїхав до Тамари під парадне. На мій величезний подив, дівчина стояла на вулиці. Це вона мене виглядала?

Схопивши з переднього сидіння букет, швидко вийшов з машини. Підійшовши до Тамари, недбало промовив:

- Чи не мене чекаєш?

Поглянула на мене, великі сині очі блиснули радістю. Можливо так здалося? Чомусь прийшло на думку, що очі у білявки нагадують осіннє небо. Коли воно чисте та блакитне. На нього бажається дивитися нескінченно. Але осіннє небо мінливе: тільки-но було чисте та синє, а тут вже дощ періщить.