Тамара: Ти мій клієнт

Завжди мріяла, щоб чоловік кинув мені під ноги троянди. Але щоб кинув каву… це щось новеньке.

Проте так і сталося, коли раптово зустріла у місті Артема. Сама я приїхала вибрати новий телефон. Знаю один магазин, де працюють дуже ввічливі та професійні консультанти. Разом з одним милим хлопцем вдалося вибрати те, що відповідає потребам, але не обходиться в захмарну суму.

Вийшовши з магазину, трохи пройшлася. Зупинилися біля невеликої кав’ярні, де сама часто могла брати каву. Та сьогодні не хотілося. Аж тут і принесло мого клієнта. Зустріч з ним тільки завтра, але певно, добродій поспішає. Через кілька митей під моїми ногами лежав стакан, а на чобітки полилася гаряча рідина.

- Що ж ви насмітили, - тихо сказала я, нахиляючись та беручи до рук стакан з кришкою. Пройшла кілька кроків та вкинула у смітник.

Повернулася до раптового співрозмовника, який стояв так дивився на мене, наче вперше бачив. Усміхнулася:

- Доброго вечора, Артеме. Як ся маєте?

- Ви не злитеся на мене? - спитав він, ігноруючи привітання.

- Нічого страшного не сталося, - зауважила я.

- У вас взуття кавою залило.

- Головне, що не пальто, - відповіла, - бо воно у мене світле. Кавовими плямами прикрашати не бажається.

На якийсь час запанувало мовчання. Не знала, що сказати. Може нагадати, що завтра сеанс? Та він, мабуть, і сам про це знає.

- Можна пригостити тебе кавою? - спитав чоловік, - не так, як щойно, а нормально.

- Може краще прогуляємося? - спитала я.

- Зараз? - скривився чоловік, - я не люблю гуляти восени.

- Чому ж ні? Погода стоїть чудова, ще не дуже темно. Чудово б прогулялися перед тим, як податися додому.

Помітивши, як скривився брюнет, вирішила не наполягати. Тут чоловік сам сказав:

- Добре. Ходімо погуляємо. Тут неподалік парк.

Підійшла та узяла Артема під руку. Сама здивувалася, що зробила це настільки легко. Зазвичай тримаю дистанцію та надаю перевагу деякій відстані між собою та іншими людьми. Проте з Артемом мені чомусь неймовірно легко. Може тому, що він мій клієнт і нас поєднує професійний інтерес?

- Веди, - промовила я.

- Так… добре, - пробурмотів той, беручи на себе ініціативу.

Через десять хвилин опинилися у місцевому парку. Чарівна атмосфера осені, що тільки почалася, тут відчувалася особливо сильно. Дерева тихо шелестіли, горіли ліхтарі, у повітрі стояла освіжаюча прохолода. Я люблю осінь. Золота красуня уміє використовувати власні чари.

- Як ваші справи? - спитала я, щоб не мовчати.  

- Так само як і зліва, - відповів той з іронією, але тут же додав, - тобто я хотів сказати, що все добре… тобто, могло бути й гірше. Бізнес на висоті.

- Але вас не бізнес хвилює, - зауважила я. Розуміла, що торкаюся особистого, але вважала, маю на подібне трохи прав. Виконую роль психолога, то ж можна провести понаднормову лекцію.

Бачила, що чоловік вагається, тому не стала наполягати. Якщо надумає розповісти, то зробить це сам.

- Дружина сьогодні приходила, - сказав він, - не хоче розлучатися.

- А ти? Хочеш? - спитала я.

- Не знаю, - сказав Артем, - Тамара дуже мене образила. Наш шлюб триває недовго, але більшу частину подружнього життя зраджувала з іншим чоловіком. Бажається піти до того добродія та пику йому натовкти… з іншого боку, він же не тягнув мою благовірну у ліжко насильно. Я вже починаю думати, що зі мною щось не так. Кажуть, що вродливий та успішний. Але чому мені так не щастить? Хто, блін, наврочив?

Мовчала, розуміючи, що чоловік прагне висловитися. Разом з тим відчувала легку радість від усвідомлення, що Артем почав говорити, що у нього на душі. Клієнт перестав закриватися і це вже стало досягненням.

- Коли у житті щось трапляється не так, - сказала я, - нам здається, що ми в усьому винні. Не завжди це вірне ствердження. Вам зрадила дружина. На зраду можуть штовхнути певні причини. Часом трапляється, що обходяться без них. Йдуть на зраду, навіть маючи поруч чудового партнера.

- Це все осінь, - випалив чоловік, - восени тільки й розлучатися.

- Ще можна закохатися восени, - зауважила я, - все залежить від того, наскільки ти готовий до цього.

- Що порадите? - похмуро спитав мій клієнт.

- Конкретики тут бути не може, - парувала я, - все залежить від вашого бажання. Хочете й надалі бути з дружиною? Зберегти шлюб?

- Не знаю, - відказав Артем і я вловила розгубленість у мужньому голосі.

- Твоя мета зрозуміти себе та почуття. Моя мета - допомогти тобі у цьому.

Артем на хвилину замовкнув, а потім запитав:

- Цю прогулянку можна вважати сеансом?

- Як забажаєш, але гроші не братиму.

- Та ти що! Я вже зрадів, що не доведеться завтра пхатися на сеанс. Вийшло навпаки.

Непомітне вдихнула прохолодне повітря. Артем випробовує терпіння, але я міцний горішок. Чоловіку треба кудись скидати негатив, що накопичується через невдале особисте життя. От і шукає на кому зірвати зло. Сама вибрала професію психолога, щоб слухати вереди пацієнтів.