Артем: Дві Тамари

День почався добре та не дуже. Хоча що можна очікувати від вересневого дня? Завжди восени виникали проблеми на негаразди. Я вже, здається, казав. Та кому це цікаво? Восени погана погода та настрій ніякий.

Хорошою новиною стало те, що у нас замовили квіти для оформлення двох банкетних залів. Дуже велике замовлення, яке принесе нам дохід, про який тільки мріяти. Коли дізнався про свято, задля якого купують квіти, то розізлився.

Весілля! Хто одружується восени? Та й, узагалі, несправедливо! Я тут на грані розлучення, а хтось, навпаки одружується. В осінній сезон! Зовсім клепки повилітали у молодиків.

Всі навколо дивуються, чому я так не люблю осінь? Не щастить мені о цій порі. Саме восени розлучилися мої батьки, які до цього прожили разом десять років. Восени зустрів Тамару, а тепер розлучаюся з нею.

Також восени зустрів цю білявку, що йшла, зіщулившись, під дощем. З якою розмовляв біля ліхтаря. Виглядала такою тендітною та нещасною. Змокла бідолашна. Я не втримався та прикрив власним пальто. Ось тепер маю ходити на сеанси психолога. Добре вона мене окрутила. Хоча б удає, що відробляє ті гроші.

Два дні тому цілу годину проговорили ні про що. Як мене звуть, чим займаюся, яке було дитинство? До чого це все, коли терпіти не можу осінь та не щастить з протилежною статтю? Бажається щастя, а тут…

Здається я вродливий, успішний та не дурний. Грошей достатньо, але щось вони більше заважають, а не допомагають.

Цікаво те, що цю кралю також звуть Тамарою, як і благовірну. Просто збіг якийсь чи пошесть! Та яка різниця, все одно вона лише мій психолог. Скоріше небо впаде, аніж я закохаюся восени.

Коли там наступний сеанс? Точно! Завтра. Може ще один букет їй притягнути? Минулого разу розчулилася, що навіть гроші брати не хотіла. Та я наполіг, бо ті копійки відбирати не хотілося. Буде білявій красуні на цукерки.

Потягнувся та солодко примружився. Зараз замовлю кави та до роботи. Справи не чекають, робота відвертає від сумних думок.

Попрацювати спокійно вдалося десь годинку. Як раз перевіряв потенційні замовлення на наступний місяць, як почув шум за дверима.

- Дайте мені увійти, - почувся дзвінкий голос, - я не повинна отримувати дозвіл, щоб побачити свого чоловіка.

Одразу стало зрозуміло, хто до мене прийшов. Звісно, Тома, не зупиниться перед тим, що потріпати мені нерви.

Двері кабінету відчинилися й тут забігла моя краля. Як і зазвичай, виглядає неймовірне: діловий костюм та підбори. Волосся ідеально вкладене, макіяж на висоті. Якби не злився так на неї, то вже б крапав слиною. Свого часу, красуня обирала партію з чотирьох прихильників. Пощастило мені… ну як пощастило… це вже під великим питанням.

- Привіт, коханий, - сказала вона, зачинивши за собою двері.

- Привіт, - неохоче відказав. Раніше б скочив з місця, підбіг та підхопив дружину. Закружляв, втрачаючи глузд від щастя. Але факт, що дружина останні сім місяців зраджувала, відбивала подібне бажання. Беручи до уваги, що одружені тільки рік.

- У тебе дуже не ввічлива секретарка, - зауважила Тамара, - не хотіла пускати.

- Я наказав: жодних аудієнцій.

Білявка пирхнула та почала ходити кабінетом. Так, моя дружина білявка. Але на відміну від мого психотерапевта, волосся фарбує. Постійно доводиться думати про те, щоб не стало помітно темних коренів.

Мовчки спостерігав за нею. Серце калатало, як би я не бажав, щоб воно спокійно реагувало на появу дружини. Розумів: все ще її кохаю. Не можна ось так взяти та викреслити кохану людину з життя. Особливо, коли перебуваєш з нею у шлюбі. Завжди вважав, що одружуся тільки при наявності великого кохання. Так і зробив. Що отримав? Ніж у спину. На чорта й краще!

Моя красуня… точніше колишня декілька хвилин ходили по кабінету, а я продовжував спостерігати за нею. Вважав, що саме вона повинна почати розмову, коли заявилася сюди.

Тамара повернулася до мене. Великі очі блиснули невдоволенням та відкритою претензією.

- Артеме, не будем прикидатися, що між нами нічого не сталося.

- Не будемо. Між нами сталася подружня зрада, - погодився я, - ти спала з іншим чоловіком, отже, наставила мені роги.

- Так. Але у подібному винні обидва, - спокійно сказала вона.

- Та ти що! Я думав, що винен той, хто пішов на цю саму подружню зраду.

- Від хороших чоловіків, дружини на ліво не ходять, - парувала Тамара.

- Можливо ти й права, - погодився я, - то ж вихід один. Ти йдеш геть. Я не тримаю, бо це неправильно.

Жінка підійшла до мене та тихо промовила:

- Артемчику, не будемо поспішати. Розлучення - це така морока. Особливо коли йдеться про розподіл майна.

- Про який розподіл ти говориш, - відреагував я, - квартира, у якій ми живемо, належить мені. Бізнес я створив до нашого шлюбу. Красуне, якщо розлучимося, ти нічого не отримаєш.

Тамара збліднула, але тут же спробувала узяти себе у руки.

- Чи про це ми мріяли, коли одружувалися? - спитала вона, - що шлюб протягне тільки рік.