Глава 11

Дарина

Почнемо з того, що я, звісно, цілувалася з різними хлопцями, але не вважаю це заняття надзвичайно цікавим і захоплюючим. Ні, то приємна штука, додає нових емоцій, показує, який досвід має твій кавалер, як він відчуває дівчину… і чи взагалі відчуває, але нічого прям надзвичайного у поцілунках немає. Тому я завмираю, спостерігаючи, як Микита нахиляє голову з твердим наміром перейти з категорії друга в категорію тупого придурка.

Всередині прокидається цікавість. По-перше, чим саме я навела сусіда на думку, що мене можна цілувати? А по-друге, який він у цьому ділі? Слинявий, агресивний і дикий? Чи повільно-лінивий, нудний, як ті книги, що він читає, і незграбний? Або ж він альфач, який зараз притисне мене до стіни, схопить за шию чи за сідниці, вкусить нижню губи і стукнеться зубами об мої зуби?

Часу на роздуми не залишається, тому я пливу за течією. Розслабляюся і дозволяю себе поцілувати. А що, досвід зайвим не буває!

Початок мені подобається. Його теплі губи притискаються до моїх, руки знаходяться на спині, ковзають вгору і вверх, розповсюджуючи приємні іскри. Він не поспішає засунути язика в мій рот, а спочатку дослуховується до моєї реакції. Я не перехоплюю ініціативу, але й не поводжуся, як деревʼяна статуетка. Веду долонями по грудях Микити, торкаюся голої шиї, зачіпаю пальцями волосся. Воно жорстке, але приємне на дотик. Та й взагалі Микита продовжує бути комфортним і безпечним, незважаючи на цю дурну витівку.

Він поглиблює поцілунок. Так, поки що він не потрапляє в жодну категорію. Ані натиску та надмірної агресії, ані слини і лінивої недбалості в рухах. Все так… правильно. Я відповідаю йому, навіть відчуваю незвичний трем у тілі й гарячковий жар, що виникає у сонячному сплетінні та розповсюджується тілом.

Чорт забирай, а Микита класно цілується! З голови вилітають усі думки. Я просто знаходжуся в моменті, від якого отримую справжню насолоду.

Та чим довше це триває, тим сильнішим стає трепіт і дивний жар, що розбурхує кров. Я припиняю це божевілля і відступаю на кілька кроків. У Микити розфокусований погляд, очі мають насичений темно-зелений відтінок, губи привідкриті і пухкі від нашого довгого поцілунку. Хлопці кумедні, коли їх несподівано вертаєш до реальності.

— Так, ну в цьому плані тебе не назвеш поганим бойфрендом, — говорю я майже рівним голосом. — Тоді чому тобі не щастить з дівчатами? Чи ви не встигаєте дійти до поцілунків?

— Що? — спантеличено запитує Микита. Він ніби досі витає у хмарах, але на обличчі з'являється натяк на розумовий процес.

— Мабуть, тобі не щастить, бо ти зовсім не розумієш жінок. От якого дідька ти до мене поліз?

Я розвертаюсь і прямую на кухню, щоб спокійно поговорити, а ще заварити собі трав'яного чаю. Руки чомусь тремтять.

— Ти запросила мене в спальню, — з натиском каже Микита.

— І що? — наливаю воду в чайник і вмикаю його. — Я бачила твою квартиру, тож відплатила любʼязністю на любʼязність. Іншими словами — зробила нас рівними.

— Яким чином?

— Тю, — я притискаю долоню до чола. Як же сильно він тупить! — Ти показав мені своє житло, тому я показало тобі своє. Що тут дивного чи… Почекай, — до мене нарешті доходить. — Ти вирішив, що я хочу з тобою цілуватися, бо я запросила тебе сюди?

Він мовчки киває. Зосереджений, зібраний, похмурий. Кидаю швидкий погляд на його губи, а потім одразу повертаюся до очей.

— Ти дурень, — констатую я. — Повний.

— Так, Дарино, ти багато собі дозволяєш.

— Я тільки що витерпіла поцілунок, якого не бажала, тому не кажи мені, що я багато собі дозволяю. Це смішно.

Чайник закипає і в повній тиші вимикається. Микита сідає за стіл, проводить рукою по обличчю і виглядає вже не хмурим буркотуном, а розгубленим хлопцем. Простягаю йому філіжанку й говорю спокійно:

— Нічого. Я люблю отримувати новий досвід. Ти непогано цілуєшся.

— Це має мені допомогти?

— Ага. Якби ти кусався чи виділяв занадто багато слини, я би тебе відштовхнула.

Він хитає головою, з його вуст зривається нервовий смішок. Здається, йому дуже незручно, на щоках аж червоні плями зʼявляються.

— Таке зі мною вперше, — зізнається він. — Ну, щоб я неправильно розшифрував бажання дівчини.

— Ага, звісно, — скептично кидаю я. — Якщо ти завжди правильно трактуєш жіночі сигнали і до того ж вмієш цілуватися, чому тобі не щастить?

Він ковтає чай.

— Пиріжок візьми, — киваю на тарілку.

— Та не хочу.

— Не бреши, — всміхаюся я.

Микита, повагавшись ще кілька секунд, бере випічку і починає зосереджено жувати. Я і собі хапаю пиріжок, із задоволенням вгризаючись зубами у мʼяке тісто. Пальці вже не трясуться, у грудях не пече і не вібрує, у голові не паморочиться, а це означає, що я прийшла до тями.

— А цікавий вийшов експеримент. Тепер я знаю твої сильні сторони, — кажу зі смішком. — Але навряд чи дівчатам сподобається, якщо ти відразу почнеш їх цілувати.

— Будь ласка, перестань нагадувати про той поцілунок, — стогне Микита, закриваючи обличчя філіжанкою.