Глава 9

Дарина

Приємно, що сусід написав мені першим, та ще й згадав про вчорашню домовленість. Я швидко одягаю коротку літню сукню — бабусі би вона дуже сподобалася, бо ноги видно! — і, поцілувавши маму в щоку, вибігаю з квартири. Шалене серцебиття стає для мене справжнім відкриттям. Я і не підозрювала, що можу хвилюватися до напівпритомного стану. Це воно і є — закоханість, яка збиває з ніг і перетворює твій світ зі спокійного комфортного житла на хаотичну забудову з нерівними стінами і крихкою підлогою?

Не впевнена, що мені подобаються ці емоції. Але Роман такий мужній, такий красивий і спортивний. Я хочу, щоб він на мене запав. Не тільки ж сусіду ходити на побачення!

У дворі панує спокійна лінива атмосфера. Бабця, що живе в будинку Микити, слухає музику в модних повнорозмірних навушниках, а біля неї спить величезний рудий кіт. О, це новенький, я його раніше не бачила.

Роман підтягується на турніку. На ньому знову короткі шорти і майка, яка відкриває всі найцікавіші ділянки тіла. Мускулисті плечі, красива засмагла шкіра, кубики пресу. Гм. Роман спеціально підбирає такий одяг, щоб у нього оголився живіт під час тренування? Та навіть якщо так — я не проти. На його тіло можна дивитися вічно.

Губи пересихають, у сонячному сплетінні скручується тривожний вузол. Але я не з тих, хто боїться. Задираю голову та підходжу до турніка.

— О, і ти тут, — вдаю я щире здивування. — Привіт.

Роман киває. Темні очі цупко вивчають моє обличчя, а потім і все тіло. Від його погляду я відчуваю легкий дискомфорт, хоча, можливо, це просто хвилювання.

— Теж потренуватися прийшла? — усміхається Роман. У нього пухкі губи та тихий оксамитовий голос.

— Звісно, я завжди підтягуюся в короткій сукні.

— Я так і зрозумів.

Нарешті я бачу Микиту. Він виходить з під'їзду, вітається з бабусею в навушниках, усміхається, помітивши жирного кота на лавці, і рішуче прямує до мене. Ми не репетирували нашу сварку, не обговорювали, якою вона має бути. Але я люблю імпровізації.

— Ох, мій любчик іде, — довірливо звертаюся я до Романа.

— А чого ти перелякалася?

— Та він до тебе ревнує після вчорашнього, — встигаю сказати я перед тим, як Микита наближається до мене і міцно обіймає за талію. Його долоня сповзає на моє стегно, але цей владний жест не викликає дискомфорту чи злості.

І це логічно, бо ми друзі, а друзі нормально реагують на дотики одне одного. З Яною і Софійкою ми постійно обіймаємося при зустрічі і на прощання, дивимося серіали, вмостившись на тісному дивані і забувши про всякі там особисті кордони, і це анітрохи мене не бентежить. Чому з Микитою має бути інакше?

— Привіт, люба, — каже він. — А що ти тут робиш?

— А я ось спортом хочу зайнятися. Питаю у досвідченої людини, з чого розпочати свій шлях.

— Спортом? — здіймає брови Микита. — Навіщо? У тебе ідеальна фігура.

— О, — по-справжньому радію я. — Дякую. Але фізичні вправи зайвими не будуть.

— Це ті самі фізичні вправи, що і раніше? Як із Сергієм, з яким ти нібито випадково зустрілася в торговому центрі? — мружиться сусід.

Все ж таки імпровізація — це не його коник, але відступати пізно. Я рішуче скидаю його руку зі стегна, приймаю войовничу позу та запитую:

— Ах, про Сергія ти памʼятаєш, а про Ілону забув? Ти з нею теж займався спортом, і не один раз!

Микита кліпає очима. Ого, які довгі в нього вії!

— Я репетитор, люба, я вчив Ілону англійської мови. А чому ти могла навчити Сергія? Мабуть, розповідала йому про нового хлопця Тейлор Свіфт чи про скандальну витівку Езри Міллера?

Я виходжу з образу на кілька довгих секунд і нестримано всміхаюся. Микита знає про особисте життя зірок! Оце так несподіванка. І навіщо він корчив із себе нудного сноба-інтелектуала, якому начхати на звичайний світ?

— О, не хвилюйся, любчику, у мене багато вмінь. І Сергія вони цілковито задовольнили.

Повертаю голову і підморгую збентеженому Роману.

— Авжеж, знаю я твої вміння, — хмикає Микита.

— І на що ти натякаєш? — прикладаю руку до грудей. — Так, раніше я зустрічалася з місцевим мільйонером, але кинула його заради тебе! І що я отримую натомість? Ревнощі й невиправдані підозри.

Додаю драматизму в свій голос, розпачливо сплескую руками і дивлюся кудись у небо, щоб мати пафосний і ображений вигляд.

— Люба, я, може, трохи погарячкував… — бурмоче Микита.

— Ага, сьомий раз за останній тиждень! Я так більше не можу. Нам треба зробити перерву.

Западає тиша. Бабуся в навушниках зацікавлено дивиться на нас, втомлена жіночка зупиняється біля клумби та зневажливо оглядає Микиту, а Роман повертається до своїх тренувань! Капець. Ми влаштували дурний спектакль, де він мав бути ексклюзивним глядачем, а він на перекладині хитається.

— Ніякої перерви не буде! — гримає Микита. — Я витратив на тебе найкращий рік свого життя! Відмовився від улюбленої роботи, від нових учнів і навіть від друзів, бо тобі не подобалося, що ми щопʼятниці зустрічаємося в пабі.