Глава 6

Микита

Я прокидаюся з думкою про те, що мої невдалі побачення — то лише плід моєї уяви. Так, одна дівчина мене пограбувала, друга зустрілася зі мною лише для того, щоб вибісити свого колишнього бойфренда, а третя приховала той факт, що у неї є агресивно налаштований ревнивий хлопець. Хіба це робить мене проклятим невдахою? Звісно, що ні.

Тоді якого дідька я вписуюся в цей сумнівний «експеримент» з сусідкою? Воно мені треба? Вона дівчина своєрідна, з дивним гумором і поведінкою, з відсутнім уявленням про особисті кордони і з сумнівними вподобаннями. Любить читати плітки про зірок? Пф-ф, та навіть моя сестра не підписана на групи, присвячені королівській родині. А Дарина підписана. Вона скинула мені приклади. Багато-багато різних пабліків, у яких мусолять приватне життя зірок. Ну чи не ідіотизм?

Щоб підтвердити або спростувати свою божевільну теорію про «прокляття», я заходжу на сайт знайомств і домовляюся про зустріч з двома дівчатами.

Тож в обід я пʼю каву з симпатичною білявкою, яка вчиться на психолога, обожнює англійську літературу та має алергію на морепродукти. Ми приємно проводимо час, багато сміємося, їй подобаються мої жарти та згадки про книги.

Але потім вона йде до вбиральні, а повертається звідти напруженою та збентеженою.

— Щось не так? — обережно питаю я.

— Я… маю йти, — каже вона тремтливим голосом. — Вибач.

— Гаразд. Ще зустрінемося, — намагаюся говорити без питальної інтонації, але не впевнений, що у мене це добре виходить.

— Ой, ні, — білявка натужно сміється. — Навряд чи. Але річ не в тобі.

Це не найгірше побачення, яке в мене було, але воно залишає по собі неприємний осад.

Наступна зустріч відбувається через дві години, але вона закінчується цілковитим провалом. Дівчина зізнається, що шукає пригод на одну ніч, та мене це не влаштовує.

— Злякався? — знущально питає вона. На її обличчі — презирство й розчарування, губи стиснуті в тонку нитку, голос напружений і зверхній.

— Ні. Просто не хочу.

— Справді? Ти не хочеш мене? — недовірливо всміхається вона. Її тон, її обличчя, її очі промовисто кажуть — мене неможливо не хотіти, бо я ідеальна.

Так, вона безсумнівно гарна дівчина, але я ніколи не шукав інтиму на одну ніч. Ми з Анжелікою зустрічалися більше двох місяців, і коли я відчув, що закохуюся, то сказав їй про це. Вона пристрасно мене поцілувала, зізналася, що готова до нового етапу стосунків, а наступного дня я застукав її зі своїм другом…

— Ти маєш писати у своєму профілі, що шукаєш коханця на один вечір, — з докором говорю я.

— Чоловіки такі боягузи, — голосно каже вона, і я ловлю на собі зацікавлені погляди людей, що сидять за сусідніми столиками. — Пропонуєш їм себе, а вони відмовляються. Хіба це не мрія всіх мужчин?

— Мрія, — киває чоловік, який до цього не відводив очей від ноутбука.

— Розважимося? — звертається до нього моя супутниця.

— О так! — киває він.

А коли ця новоявлена парочка виходить з ресторану, дехто з хлопаків навіть плескає в долоні і свистить. Поки я чекаю на рахунок, вони дивляться на мене з мовчазним нерозумінням.

Настрій падає до нульової відмітки. От і перевірив свою теорію.

Всередині розгоряється знайомий азарт. Це не прокляття. Я не вірю в забобони та магічне мислення. Просто мені не щастить кілька місяців поспіль. З усіма буває. Можливо, варто піти на побачення з сусідкою та послухати, що вона мені скаже. Гірше від того не стане.

Я заходжу в супермаркет, щоб купити води та макаронів. Біля відділку з мʼясом та рибою я помічаю знайому постать. Темноволоса кучерява дівчина уважно вивчає упаковку з маринованим свинячим стейком. Я роблю крок до неї. Треба привітатися. Було та загуло.

— Таке будеш? — звертається Анжеліка до високого хлопця, який підходить до неї та обіймає за талію.

— Коли це я відмовлявся від жирного мʼяса? — хмикає Тоха.

Мій колишній найліпший друг.

У мені спалахує давнє обурення, змішане з люттю, їдким розчаруванням і гострим подивом. Як? Як можна було відмовитися від нашого спілкування? Я хотів його пробачити, хотів слідувати правилу: «Друзяки важливіше за жінок», а він проігнорував усі мої повідомлення.

Він переспав з моєю дівчиною і навіть не спромігся попросити в мене пробачення! Стара образа воскресає так швидко й сильно, що я спантеличено дивлюся на людей, що йдуть повз, і не чую жодних звуків. Дихати важко.

Антоха повертає голову в мій бік. Ми зустрічаємося поглядами. Його очі розширюються від подиву. Анжеліка кидає упаковку зі стейком і теж мене помічає. Її обличчя нагадує білі шпалери, таким безбарвним і стерильним воно стає.

Тоха ковтає, невпевнено змахує рукою і, хитнувши головою, йде в мій бік.

Я залишаю воду і макарони у відділку з овочами та прямую на вихід.

І лише за сотню метрів від супермаркету до мене повертається слух і ясність мислення. Гнів, обурення, розчарування, біль, відчай, бентега — всі емоції зникають, бо на їх місце приходить сором. Пекучий, липкий сором. Я вчинив як боягуз.