20. Темна Жриця

Міор, все ще перебуваючи під враженням від побаченого та почутого, відчував полегшення. Він був щасливий, що Альсінор відмовився від знищення Землі. Звичайно, попереду була копітка робота, адже світ, як і раніше, залишається під загрозою, але він був абсолютно впевнений, що вони знайдуть вихід. Він зробить усе, щоб очистити Землю від червоточин і витягти з кризи. Ще йому було радісно, що Камеолана врятована від гніву Верховного, і що він теж, як і раніше, з крилами. Адже не так давно він ішов на зустріч до Всевишнього, подумки прощаючись із ними.

Він повернувся до холу Корпорації Світла і підійшов до стійки Неї.

– Дякую тобі, що допомогла, – сказав він, посміхаючись.

– Ну ось, твоя аура стала ще жахливішою! Так, ти негайно йдеш зі мною! – діловито скомандувала вона і, кинувши свої справи, потягла Міора за руку. Він був несила протистояти натиску Ангелиці, до того ж дійсно потребував термінового очищення та відпочинку.

Вони прийшли до Садів Гармонії, розташувавшись біля Білої оранжереї. Міор раптом згадав, як вони були тут на Церемонії Злиття, і ту напружену розмову, коли вона зізналася йому в тяжінні та закоханості.

Міора здивувало, що між ними вже немає тієї натягнутості, що була раніше через її нерозділені почуття. Він більше не хотів уникати Нею, не почував себе ніяково поруч із нею. Вона теж поводилася вільно. Наче нічого між ними не було, і вони завжди були просто друзями. Він зрозумів, що почуття любові, що виходило від Неї, згасло, не отримавши взаємності. Вона звільнилася від тяжіння, змирилася і була щаслива. Значить, і Камеолана згодом охолоне. Просто їй потрібно більше часу, адже їхній зв'язок з Альсінором підтримувався довго, ще й був скріплений клятвами.

Нея зайняла розслаблену позу на лаві в альтанці та утихомирено медитувала. Міор теж, нарешті, скинув із себе важкі емоції, і його аура знову засяяла. Повністю очистившись, він розплющив очі та перше, що він побачив, була величезна біла квітка, що розкрилася на тоненькій ліані, яка спадала з даху альтанки під вагою бутона.

У його голові промайнула якась біла пляма, якась дивна думка пробігла з блискавичною швидкістю і зникла.

– Неє, а як ти дізналася, що ми з Камеоланою шукаємо Альсінора? Адже це ти розповіла Верховному, так? – перервав він її від тривалої медитації. Він чомусь був упевнений у цьому, але ніяк не міг зрозуміти, чому. Пазл не сходився у нього в голові, ніби десь була прогалина. Вона серйозно глянула на нього, примружилась і розпливлася в усмішці.

– То ти сам мені розповів!

Нея кинула на нього погляд з хитринкою, грайливо піднявши брову, і залилася гучним сміхом. Міор здивовано дивився на неї.

– Ох, ці твої жарти... – ображено промимрив він і махнув рукою.

– Ну ти ж сам казав, що я знаю все і про всіх на Небосхилі! Забув?

– Ти знаєш, у мене таке відчуття, що ти мені казала щось важливе, а я справді забув. Дежавю…

Нея більше нічого не казала – просто весело реготала.

– Добре, мені вже час. 

Міор раптом відчув поклик Камеолани й поспішив до неї, зрадівши, що вона знову доступна.

– Бувай-бувай! Світло у хмари збирай! – голосно крикнула йому в слід задоволена Ангелиця і продовжила "чистити пір'їнки" після важкого робочого дня.

Камеолана чекала Міора біля Озера Споглядання. Побачивши її постать ще здалеку, він прискорив крок. Вона стояла обличчям до Озера і дивилася в далечінь, не рухаючись.

– Ти в порядку? Я шукав тебе скрізь! Де ти була? Я так злякався! – радісно заторохтів Міор, а Камеолана не видала у відповідь жодного звуку. 

– Я був у Верховного і бачив Альсінора! Він врятований, а головне Земля врятовано! І ми прощені!

– І де він тепер? – сухо спитала вона, ніби не почула радісних новин. Її голос був важким і незвично грубим.

– Він повернувся на Землю. Тепер уже добровільно.

– Що?

Камеолана різко розвернулася до Міора і гнівно подивилася на нього. Він завмер і зіщулився, ніби його окотили крижаною водою.

– Йому треба завершити справи. Він врятує чимало душ, я певен. А нам це потрібно. Тепер кожна світла душа на рахунку, – намагався пояснити Міор Камеолані вже не таким натхненним тоном.

– Та хай провалиться хоч у чорну діру разом із цією Землею! – розлючено закричала вона, стиснувши руки в кулаки.

Її обличчя спотворилося у гримасі гніву. Очі спалахнули нездоровим світлом. Міор злякано дивився на Верховну Жрицю і не впізнавав її.