19.1 Головне рішення

Альсінор жадібно вдивлявся в діаграми та таблиці, де були зазначені життєві показники Христини та варіанти її подальшого розвитку як оболонки.

– Я збив її зі шляху, занапастив її душу… 

Альсінор швидко перевіряв події та можливі результати, розуміючи, що все в неї мало бути краще, якби вона не зустріла його. Вона мала зайнятися волонтерською роботою, пізніше виїхати за кордон, працювати перекладачем у місії ООН, допомагати людям, зустріти своє кохання. 

–  Вона могла накопичити стільки світла, що навіть стала б Ангелом! Я їй завадив… Змусив її заглушити пориви душі, піти хибним шляхом, ще й убив її віру в кохання. У неї пішов спад енергії та далі лише гірше...

– Так, її підставить начальниця, якій вона завадила. Вона піде з роботи, але репутацію їй неабияк очорнять… Вона шукатиме себе, але не там, де хоче душа. Через недовіру та образи на чоловіків вона притягуватиме до себе не тих. Щоб витягнути її з глухого кута, її Ангелу-куратору знадобиться кілька років… Хоча, можливо, й переживати не варто.

– Чому?

– Ти хотів закрити проєкт Земля і тепер можеш це зробити. Такими були умови.

Альсінор важко зітхнув і з'єднав пальці лівої та правої рук, розглядаючи трикутник, що утворився між долонями.

– Я був упевнений у правильності свого рішення, але зараз я хочу дати землянам шанс. Я хочу докласти всіх зусиль, щоб знайти спосіб боротися з червоточинами. У нас ще є час, і я боротимусь до останньої хвилини. Моя душа отримала другий шанс, отже, на це заслуговують і земні душі.

– Рішення прийнято. – Верховний задоволено кивнув. – До речі, у твоїй справі в тебе буде добрий помічник.

Альсінор запитливо глянув на нього.

– Ангел Міор відчайдушно рятував Землю, намагаючись допомогти твоїй душі в земному вигляді, – Верховний вказав у бік Міора, що сидів у кутку. – Він дуже сподівався, що ти зміниш своє рішення, якщо тобі допомогти. Тебе він не врятував, проте знайшов серйозний огріх у роботі сканера Темної енергії.

Альсінор уважно переглянув останні звіти Департаменту Камеолани на екрані.

– Світлі небеса! Ви виявили приховані червоточини! – Архангел вражено глянув на Міора, який тільки й зміг, що кивнути у відповідь, дивлячись то на Альсінора, то на Верховного.

– Так. Дуже перспективний Ангел. Завзятий і сміливий. Чимось схожий на тебе, – посміхаючись, зазначив Верховний і підморгнув Міору.

– Що ж... Тоді дозвольте мені негайно розпочати роботу, – попросив Альсінор. Йому не терпілося допомогти Христині.

Верховний наче прочитав його думки:

– Ти не допоможеш їй тут. Її врятує лише кохання Олександра.

– На жаль, життя Алекса закінчено, – насупившись, сказав він і відвів погляд. – Дякую вам за все. З вашого дозволу я хотів би піти.

Альсінор підвівся з крісла, ввічливо вклонився і попрямував до виходу.

– Не зовсім.

Архангел обернувся і з нерозумінням подивився на Верховного?

– Що ви маєте на увазі?

– Життя Алекса не зовсім закінчено. Справді, Ангеле Міор?

– Ттта-ак, – заїкаючись включився в розмову Міор, почувши пряме звернення до себе. – Він у комі, в глибокій відключці, застряг між життям та смертю.

– Тому ти тут, – продовжив Верховний. – Але часу замало. Тобі треба вирішувати зараз.

– Я можу повернутися до тіла оболонки? – його очі спалахнули.

– Ти можеш дожити своє життя на землі до кінця. Зрозуміло, ти знову позбудешся крил і забудеш нашу розмову і все про Небосхил.

– Але я матиму шанс все змінити там!

– Правильно.

– Я зможу тепер накопичувати світло. Я, отже, і Алекс, засвоїв урок. Тепер усе буде інакше. Тепер я наслідуватиму свою душу і знову повернуся на Небосхил наприкінці життя.

– Що ж, тоді наступного разу повертайся до нас не один. Нам потрібні нові Ангели.

Алекс зрозумів натяк Верховного та тепло посміхнувся.

– Прокинься, Алексе! – слова Верховного пролунали, як грім. Альсінор відчув, як запалали його крила, як знову засяяла його аура.

Світло ставало все яскравішим, його почало розпирати зсередини, ніби його виштовхувало власне тіло. Потім він почав стискатися і відчув різкий біль. У голові стояв гомін. Йому хотілося кричати, але весь тягар різко припинився. Він зник.

Приголомшений Міор тепер наживо бачив, як Альсінор знову вирушив на Землю. Не маючи змоги щось вимовити, він вдивлявся в тепер уже порожнє місце. Всього кілька хвилин тому тут стояв Альсінор, а тепер лише відблиски світла, що розсіювалося, нагадували про нього.

– Міоре, у тебе є термінова робота, – звернувся до нього Верховний, через що Ангел вийшов зі ступору і перестав витріщатися в повітря. – Потрібно трохи допомогти його оболонці.

Міор кивнув. Звичайно, він все влаштує якнайкраще.

Він вклонився правителю і залишив його кабінет, окрилений та натхненний.