18. Виклик

Розгублений Міор забігав по кімнаті, що було абсолютно безглуздо, адже Камеолані не було де подітися в обмеженому просторі. Вона зникла, випарувалася, і він гадки не мав, куди.

– Потрібно зібратися... Терміново зібратися, – заспокоював він себе і намагався поринути у стан спокою. Його аура стала важкою і каламутною, неприємного болотно-зеленого кольору через паніку, страх і розгубленість. Але зараз було не до чистки. Він абияк поринув у медитативний стан і зміг нарешті сформулювати запит в інформаційне поле: «Де Камеолана?».

«Вона матеріалізувалася на Землі, після чого повернулася на Небосхил. Її місцеперебування тимчасово заблоковане», – усвідомив він відповідь.

Він робив запити знову і знову, але відповідь не змінювалась. До його болотно-зелених плям на аурі додалися ще й сіро-фіолетові скупчення сильної тривоги. Він забув про Алекса, що зазнав аварії, про Альсінора, Землю і всі світи разом узяті. Він міг думати тільки про Камеолану.

– Вона занапастила себе через Альсінора, – бурмотів він і намотував кола по кабінету. Потім він телепортувався до Камеолани додому. Відвідувати чуже житло без дозволу заборонялося, але він знехтував цим правилом. Це вже не було важливо. Але покої Камеолани були порожні. Вона не з'являлася тут.

Потім він став безладно переміщатися Небесхилом у надії побачити її десь, де можна набратися сил. Але жодне Місце Сили не виправдало його очікувань. Часта телепортація остаточно виснажила його, і він навряд чи зміг переміститися назад до Корпорації Світла.

Ніч роздумів і пошуків непомітно змінилася ранком на Небосхилі. У холах завирувало життя, до Корпорації почали сходитися Ангели замість тих, що відпрацювали нічну зміну. Міор зрозумів, що йому більше не можна перебувати на робочому місці Камеолани, але треба щось робити. І він помчав по допомогу до єдиного Ангела на Небосхилі, який знав усе про всіх і міг би зараз йому щось порадити.

– Нею, мені потрібна твоя допомога, – протараторив він, підбігши до її стійки біля входу до Корпорації.

– І тобі світлого дня! – з докором відповіла вона на таке неввічливе звернення. Бездоганно одягнена й опромінена Ангелиця з подивом дивилася на обшарпаного Міора, аура якого стала каламутною огидного сіро-зелено-лілового кольору. 

–  Фууу… Як ти у такому вигляді прийшов сюди?

– Вибач. Нема коли пояснювати. Неє, скажи, що означає, «місце перебування Ангела тимчасово заблоковане»?

– Це якого ще Ангела?

– Це не важливо! Просто скажи, коли знаєш! Благаю! –

Міор схопив її за руки, міцно вчепившись пальцями в її ніжну шкіру. Нея спробувала звільнити свої руки, гидливо відштовхуючи нетерплячого Ангела з забрудненою аурою.

– Ну, можливо, твій Ангел втратив надто багато світла. Він настільки слабкий, що не може приймати сповіщення, і його трек автоматично відключився з метою економії енергії.

– Як його знайти?

– Кого? – Нея зовсім розгубилася, і в її погляді читалося вже не тільки подив, а й тривога за Міора.

– Ну, цього Ангела з відключеним треком?

– Логічно, що він у місці підзарядки. У себе вдома чи ще десь. Звідки мені знати? Про такі випадки взагалі-то за протоколом потрібно повідомляти Верховному, – діловито заявила вона, піднявши вгору акуратненький носик, і заплескала своїми довгими пишними віями, прикрашеними крихітними золотистими пір'їнками.

– Тоді влаштуй мені зустріч із Верховним терміново!

– Що? Ще чого… У такому вигляді не можна!

– Але ж ти сама щойно сказала!

– Нічого не знаю… За протоколом Ангели мають дотримуватись охайного виду аури у громадських місцях.

– До чого ж ти скрупульозна, Неє! – розлютився Міор і помчав геть із Корпорації. Але він не встиг вийти назовні, як почув дзвінкий голос Неї, що кличе його назад.

– Стій! Повернися негайно!

"Так і думав! Все робить навпаки, аби по її все було ... Нестерпна Ангелиця », – тріумфально подумав Міор, чекаючи такого результату.

– Що ти хотіла? – зарозуміло поцікавився він, повільно повернувшись до стійки.

– Верховний тебе сам викликає! Немає часу на чищення. Іди за мною.

Нея раптом стала холодною та суворою. Кокетство, примхливість і манірність одразу кудись поділися. Міор трохи зблід, почувши, що сам Верховний викликає його до себе. Зовсім не це він сподівався почути від Неї. Напускна зарозумілість зникла, залишивши лише сильне хвилювання.

– Ну сміливіше! – поквапила його Нея, рухаючись ескалатором на самий верх Корпорації.

Вони довго плутали коридорами, переходили з одного порталу в інший і, нарешті, опинилися в Тронному Залі. Міор уявлення не мав, що потрапити сюди можна було з Корпорації. Та він і не зміг би це зробити без Неї, настільки плутаним був маршрут.

– Ангел Міор прибув за вашим покликом, Великий. Перепрошую за його зовнішній вигляд, – схилившись у поважному вітальному кивку, повідомила Нея, увійшовши до Зали. Міор наслідував її приклад, нервово бігаючи очима по просторому світлому приміщенню.

Тут усе було залито білим яскравим світлом, що струмувало з висоти склепінчастих напівкруглих арок-стель. Кімната була майже порожня, але неосяжних розмірів.

Зліва біля стін виднілися маленькі стійки, на яких були встановлені мініатюри Світів Третього порядку на кшталт тих, що є у Департаменті Мельтора.

Праворуч на великому стенді зберігалися сувої. Для кожного була своя ніша з маленьким ліхтариком-підсвіткою. Це були ті самі Вічні Хроніки Небосхилу. Кожен сувій можна було розгорнути й у вигляді тривимірної матриці побачити, що він зберігає. Там могли бути різні винаходи, зафіксовані значні події Небосхилу, образи Ангелів – великих діячів Корпорації Світла.

Під куполом стелі можна було розглянути безліч вогнів, що рухалися, і їх скупчень. Судячи з усього, це була карта різних ділянок Всесвіту. Вона постійно змінювалася.

По центру зали був невисокий, але великий п'єдестал у формі трилисника у колі – головного символу Небосхилу. Перед ним стояв величезний трон, на якому сидів Верховний. Його біла мантія ледве торкалася підлоги, прикриваючи ноги. На грудях сяяла брошка у вигляді трилисника в колі, пронизаного стрілою. Він чухав густу бороду з сивиною, уважно розглядаючи Ангелів, що увійшли.