15. Кариби

Більшість шляху до Карибських островів вже було пройдено. Океан сильно штормило, і яхту кидало з боку на бік. Капітан скомандував прибрати вітрила, щоб не трапилося те саме, що під Канарами, коли сильний вітер зламав дві щогли. Адже той шторм здавався легким морським бризом у порівнянні з тим, що коїлося цього дня.

В океані хвилі зовсім не такі, якими звикли їх бачити жителі, відпочиваючи на морському узбережжі. Вони рідко захлинаються і піняться. Але те, як вони здатні качати шістнадцятиметрове багатотонне судно, відразу змушувало всі нутрощі стискатися від страху.

Хвилі майже закидали яхту на бік. Іноді гік йшов під воду відсотків на двадцять. Здавалося, що ось-ось марина перевернеться, і шість людей виявляться беззахисними цятками, що борсатимуться у відкритому океані. Коли чергова хвиля з шаленою силою ударялася об судно, речі ходили шкереберть у каютах. Навіть те, що було добре закріплене, переверталося, падало з гуркотом і брязкотом, а члени команди, незграбно лавіруючи по палубі, налітали один на одного.

Капітан репетував на все горло, керуючи діями Альберто. Серхіо та Алекс поспішно лагодили пробитий пластиковий контейнер з маслом у трюмі. Вся підлога була вимазана жиром, ходити по ній було вкрай складно, ще й з огляду на хитавицю. Матрос Даміан бігав палубою, закріплюючи троси та принагідно виконуючи команди капітана. Майї було дуже страшно, і вона вила і молилася в каюті. Але її допомога була дуже потрібна.

Алекс абияк, спотикаючись і падаючи, дістався її каюти.

– Майю, спустись у трюм! Нам потрібна допомога! 

Він сильно стукав у двері каюти, прислухаючись до монотонного виття всередині, та закликав дівчину відкрити.

– Там кілька контейнерів пробито. Ми їх закріпили, але якщо зараз не врятувати провізію, ризикуємо сильно схуднути до кінця подорожі.

Майя відчинила двері та при черговому крені впала Алексові в обійми. Вони повалилися на підлогу.

– Ти не забився? – запитала зарьована Майя, різко переставши схлипувати.

– Все в порядку. Ходімо потихеньку.

– Я не вийду туди! Ми всі загинемо!

– Все буде добре! Рене – справжній морський вовк! Я плачу йому штуку баксів за день. Він швидше душу продасть морському дияволові, ніж втратить гроші в мрїй особі!

– Краще б я збирала на круїз. Мені страшно, Алексе. Раптом нас переверне?

– Не переверне. Не страшніше, ніж летіти літаком. Заспокойся.

– На літаку як раз ні фіга не страшно летіти! У-у-у, – знову завила перелякана Майя, знову впавши на карачки при черговому ударі хвилі об борт. Алекс обійняв її та допоміг підвестися. Вони якось дісталися трюму, де все ходило ходором і плавало в олії. Серхіо, весь спітнілий і брудний, збирав пачки з макаронами назад у контейнер. Вони всі були забруднені жиром. Алекс одразу кинувся йому допомагати. Майя теж зібралася і, забувши про істерику, почала витирати підлогу і пересипати крупи з мішків у поліетиленові судки, щоб ті не встигли промокнути.

Коли через пару годин шторм нарешті почав стихати, всі без сил розійшлися по каютах. Лише Альберто залишався нести вахту.

Наступний ранок видався сонячним і тихим, як і всі дні в океані. До Карибів залишалося всього кілька сотень миль. Провізія була закінчена. Невдала аварія з контейнером з маслом зіпсувала більшу частину сухих припасів. Тому команду вже не так радували устриці та риба, хоч Майя і намагалася щосили готувати їх по-різному.

Алекс, Даміан і Майя любили плавати в океані, тримаючись за мотузку, прив'язану до борту яхти. Навіть мізерна швидкість – п'ять вузлів – відчувалася всім тілом. На судні у спокійній воді з краєвидом, що не змінюється, рух майже не помітний, зате, коли ти в океані за бортом, то всім тілом відчуваєш, як швидко яхта віддаляється, якщо навіть на мить кинути трос. Рене не дуже подобалися ці купання, тому що у водах водилося багато хижих риб, плавучих рослин та паразитів, а він, як капітан, відповідав за кожного члена екіпажу.

Але ці відчуття були варті того ризику. Під тобою чотири кілометри води, до найближчого берега – сотні миль, довкола безмежний океан, а над головою таке ж безкрає небо. Такі відчуття змушували Алекса замислитися над тим, наскільки ж людина – мізерна крупинка у Всесвіті. Усі проблеми, погані думки та сподівання про майбутнє тонули десь там під чотирикілометровою товщею води. Залишалося лише відчуття себе тут і зараз.

Вранці тридцятого січня "Stella Marina" стрімко підходила до останньої точки свого маршруту – до острова Санта Люсія. Алекс відчув себе на місці сотень тисяч інших мореплавців, які багато століть перепливали океан і досягали цього раю на Землі. Зарості з пальм, білі піщані пляжі, прозора блакитна вода біля узбережжя, – все це бачили вони кілька століть тому, і те саме бачить він зараз.

– Ось і Кариби. Припливли, – посміхнулася Майя. – Які плани тепер? Попиватимеш коктейльчик на пляжі, а потім знову по хвилях додому?

– Приблизно так. Команді необхідно відпочити з тиждень, поповнити провізію. Рене хотів зустрітися тут із друзями.

– Нудьга, – буркнула Майя і награно позіхнула.

– А в тебе які плани?

– Я хочу дістатися паромом до Гайяни. Завжди мріяла побувати там. Може, зі мною? Даміан не проти.

– Не знаю. А що там робити?

– Я хочу побувати на водоспаді Кайєтур. Він у п'ять разів вищий за Ніагару. Хочу пожити у хостелі у джунглях. Уявляєш, твоя хатина, а довкола дика природа, пальми, птахи…

– Знаєш, а я погоджуся, – трохи подумавши, відповів Алекс. Він подумав, що після цих божевільних тижнів в океані відпочинок на пляжі з коктейлем і правда – не його. Атлантику він перетнув, тепер непогано було б таки ступити на той самий інший континент, до якого він діставався крізь бурі, морську хворобу та вічну качку.

Задоволена Майя навіть не очікувала, що Алекс погодиться так одразу, і ще годину тріщала про Кайєтур, красу місцевої природи та Гаяну.

Надвечір вони вже були біля причалу. Уся команда із зібраними речами стояла біля трапу.