13.1 Майя

Майя виявилася дуже приємною дівчиною, зовсім не таким шаленим стервом, як спершу здалося Алексу. Все ж таки Рене як справжній капітан розбирався в людях. Дівчина швидко порозумілася з командою, розбавивши чоловічу компанію. Вона вільно спілкувалася іспанською та українською.

Сидіти в кокпіті у вільні хвилини стало веселіше. До того ж Майя справді непогано готувала, і кухня на "Stella Marina" стала різноманітнішою.

Яхта відпливла від острова Гран-Канарія і тримала курс на острів Санта Люсія, плисти до якого мала близько двадцяти днів за умови попутних вітрів. За прогнозами Альберто, вони могли дістатися пункту призначення і швидше, тому що пасати були, як і раніше, активними.

З кожним днем ​​все теплішало. Температура повітря була в межах 20-25 градусів. Погода трималася чудова.

Усі члени команди по черзі несли вахту по три-чотири години. Найважче було після двох-трьох годин ночі. Найгірший час, коли найбільше хочеться спати.

У вільний час Альберто та капітан ловили рибу. Дорадо сама йшла на гачок. У сітку попадали мідії та навіть устриці. Далі за справу бралася Майя. Вона вже вміла створити атмосферу. Вишукані устриці з лимонним соком, плов з мідіями, шикарно приготовлена ​​дорадо з овочами та спеціями, – і все це на акуратно застеленому скатертиною та грамотно сервірованому столику просто неба з найяскравішими зорями під легкий джаз. Нудні вечори п'ятьох чоловіків перетворилися на приємний відпочинок просто неба. У такі дні команда почувала себе у дорогому ресторані круїзного лайнера. Рене навіть діставав пляшечку колекційного французького винця зі своїх запасів.

– Maya, tienes muchos talentos! [1] – вигукнув Серхіо, дивлячись на шикарний стіл зі смакотами.

Майя посміхнулася і сором'язливо знизала плечима. Всім не терпілося якнайшвидше почати трапезу.

– Пощастило ж вашим вихованцям у дитячому таборі! – підтримав комплімент Серхіо капітан, взявшись перш за все за свіжі устриці.

– Боюся, там все було простіше, – усміхнулася дівчина, – лише макарони, суп, курячі котлетки...

– Вони в тебе теж гарні! – ппідтримав Рене.

– Has sido cocinero por mucho tiempo?[2] - спитав Альберто, з апетитом уплітаючи дорадо.

– Я взагалі-то вчитель іноземних мов, а не кухар. Знаю англійську, іспанську, російську, українську, польську та трохи французьку. Кулінарія – це моє хобі. У таборі я підробляла у студентські роки, – пояснила Майя українською, а потім переклала іспанською.

– Вчитель? – здивувався Алекс. – Так ось звідки такі глибокі знання у нецензурній лексиці!?

Рене посміхнувся, згадавши їхню першу зустріч на причалі, а Майя зніяковіло знизала плечима.

– Я п'ять років живу в Іспанії, працюю у середній школі. Від дітей і не такого наслухаєшся, – пожартувала вона. – Вибачте за той випадок, хлопці. Я була не в собі трохи.

– Та все нормально! – схвально поплескав її по плечу Рене.

– А до цього де жила? – запитав Алекс.

– Я з Одеси-мами. А ти столичний хлопець, га?

– Так.

– На Карибах вирішила провести відпустку?

– А чому б і ні! Проста вчителька теж хоче відпочити, як людина!

– Чому ж тоді яхтостопом?

– Зарплата поки що не дозволяє оплатити круїз. Та й не хочу я. Це ж нудно! А мені вистачає нудьги та рутини у моєму повсякденному житті.

Наївшись досхочу, команда почала розходитися по каютах. Нести вахту була черга Алекса. Усі вже пішли спати, окрім Майї, яка прибирала зі столу.

Алекс дивився на зірки. Йому подобалися нічні вахти. Він просто милувався небом, яке у відкритому океані було надзвичайно красивим.

Зоряне небо відбивалося в спокійній гладі води, коли море було тихим, і складалося враження, що їхня марина пливе небом, десь у космосі. Такого не побачиш на континенті. Вогні міст приглушують світло зірок. Навіть глибокої ночі, навіть далеко від міської суєти, заграва мегаполісів глушить всю ту яскравість і магію, що відкривається людському оку серед безкрайніх водних просторів. Алекс заворожено дивився в небо і не міг надивитись. Він уже два тижні плив океаном і мав можливість милуватися цією красою, і все одно щоночі заворожено дивився на розсип Чумацького шляху, немов бачив усе це диво вперше.

Майя закінчила прибирання і сіла поряд з Алексом. Було вже близько першої години ночі, але вона не поспішала лягати спати. Її вахта була наступною.

– А ти від чого тікаєш? – раптом запитала вона.

– Ти про що?

– Ну ти теж не просто у відпустці. Рене сказав, ти якась шишка у міжнародних авіалініях. Дістали літаки? Чи теж від нудьги рятуєшся, як і я?

– Щось на кшталт цього.

– Все ясно. Отже, від дівчини. – Майя розляглася на лаві, закинувши одну ногу на іншу.

– Це ти чому так вирішила? – хмикнув Алекс, з викликом глянувши на Майю.

– Ти міг би на літаку долетіти, але ні – вибрав найдовший і найважчий шлях. Хочеш себе покарати, а заразом і гарненько подумати.

– А ти ще й психолог, я дивлюсь.

– Маю багато талантів, як зазначив Альберто. Може, розкажеш свою історію? Я людина чужа. Ми за два тижні розійдемося і більше ніколи не побачимось.

– Нема чого розповідати.

– Спробую вгадати. Ти зустрів ціпу з губами-варениками й великими цицьками, вона тобі освідчувалась у коханні, а виявилося, їй потрібні були тільки твої гроші. Чи ні! Ти застукав її зі своїм найкращим другом! – захоплено фантазувала Майя, розмахуючи руками й розкриваючи ширше очі від ідеї, що раптово наскочила в її голову.

– Хах, ну й фантазія у тебе. Ти точно вчителька? Можна писати романи.

– Тож ціпа була, так?

– Ціпа, може, і була, але не від неї я упливаю.

– Ага! Отже, таки біжиш від дівчини! От і попався! – Майя тріумфально підняла вказівний палець руки над головою.

– Була одна дівчина. Я допоміг їй із житлом, знайшов пристойну роботу, але вона звикла, що я вирішую за неї всі проблеми, і далі йти не хотіла. Загалом, мені довелося видалити її.