12.1 Підготовка до плавання

Часу для підготовки було дуже мало. Алекс давно мріяв побувати на іншому континенті. Через страх висоти та аерофобії це його бажання можна було реалізувати, тільки якщо перетнути океан. Йому завжди здавалося, що це щось надзвичайне. Але напередодні того дня, коли його начальник раптово передумав і дав дозвіл на відпустку, йому наснився дивний сон, який відрізнявся від тих кошмарів, що мучили його раніше. Йому знову снилося, що він падає і летить прямо у вирву, що розкрилася під ним, але раптово просто в повітрі його підхопила хвиля – тепла і м'яка. Йому стало спокійно і легко, він уже не відчував, що падає, – він ніби плив за течією.

Прокинувшись вранці, Алекс все ще відчував цей приємний спокій, що огортав його приємним теплом. Він згадав, що щось подібне він відчував кілька років тому під час регати Середземним морем. Це почуття не залишало його цілий день. І коли Сергій Леонідич повідомив про своє рішення, він зрозумів, що це шанс здійснити бажане.

Він ніколи не був такий упевнений у тому, що робить, і вперше те, що він робив, приносило йому стільки радості.

Кінець року видався для Алекса дуже насиченим. Потрібно було не тільки встигнути за два тижні закрити всі хвости, призначити відповідальних заступників у всіх напрямках і ввести їх у курс справи, а й зібрати спорядження, екіпірування, залагодити всі питання з документами та візами (благо, Алекс мав багато впливових друзів).

Він швидко вводив Іванну у справи. Вона і справді виявилася тямущою помічницею і навіть не дратувала його, як четверо попередніх. Після роботи він обдзвонював своїх старих друзів, з якими брав участь у регатах, шукав яхту, надійну команду, закуповував провізію та обладнання.

Менше ніж за тиждень він мав бути вже в Гібралтарському порту на узбережжі Іспанії, щоб зробити останні приготування та вирушити у двадцятип'ятиденне плавання під вітрилом.

– Навіщо тобі це потрібно, я не розумію? – здивований раптовим рішенням друга, журився Макс. 

Алекс заїхав до нього у клініку, щоб повідомити новину про відплиття і попрощатися. 

– Чому ти раніше не сказав? – бідкався лікар.

– Все трапилося дуже швидко. Бос раптово погодив відпустку. Нині найкращий час для такого плавання. Інший слушний момент може випасти не скоро. Розумієш?

– Ні, Алексе, не розумію. Не розумію, навіщо місяць плисти океаном?! Чи не простіше перебороти вже свою фобію і злітати на Кариби з комфортом на приватному літачку компанії?

– Ти ж знаєш, я не можу.

– Ну добре. І що ти плануєш потім, коли дістанешся Карибів?

– Думаю, відпочину тиждень на Карибах, помедитую, почитаю… І назад. Якраз повернуся до кінця відпустки.

– Ти псих! Стільки часу у морі! Ще й витратиш на це сумнівне задоволення купу бабла!

– А на фіга я, скажи, ішачу, якщо не можу витрачати гроші, як хочеться?

– Та витрачай! Хто ж тобі не дає… Я говорю про доцільність… – насупився Макс. – Ти хотів заснувати свою компанію, пам'ятаю… На це потрібен капітал. У "Blue Sky" ти досяг стелі. Час рухатися далі.

– Леонідич обіцяв мені своє місце після відходу від справ.

– Обіцяти – не означає одружуватися. Не будь дурником. І коли це буде? За рік, два, десять, ніколи? Ти розтринькаєш рахунки на цю витівку, а потім розпочинатимеш все заново!

– Максе, все вже вирішено. – твердо сказав Алекс, невдоволено стиснувши кулаки й злегка стукнувши ними по столу. – Твоя думка для мене важлива, ти знаєш. Але зараз мені це потрібно. Я хочу зникнути кудись на край світу хоч би ненадовго.

– Ну, твоя справа, – здався Макс і вирішив перекласти тему розмови. – Які плани на Новий рік?

– Перетинати кордон Франції.

– В сенсі?

– Я виїжджаю тридцятого. Буду в дорозі до другого січня. Ти мені забезпечиш мої добавки, щоб вистачило на кілька місяців?

– Ну ти вже зовсім… Я здаюся. – Макс розвів руками та від'їхав у кріслі до вікна. – Вишлю все необхідне кур'єром у найближчі два дні. Потрібно все зібрати.

– Звісно. Ну все. Мені час бігти.

Вони підвелися з крісел і обнялися на прощання.

– Сподіваюся, ти знаєш, що робиш, Алексе...

– Так.

Алекс вийшов з його кабінету з дивним почуттям. Він не сподівався, що Макс із захопленням сприйме його ідею, але не думав, що найкращий друг виставить його мало не дебілом, який спускає гроші на казна-що. Але він і не збирався відступати. Шляху назад вже не було. Підготовка кипіла повним ходом. Він уже купив квиток до Мадрида, а там і рукою сягнути до відправної точки Гібралтару.

У Гібралтарі його мала чекати яхта і досвідчена команда з чотирьох осіб, включаючи капітана, який був старим добрим другом Антуана. Він непогано говорив українською, але чудово розумів англійську та іспанську, тому проблем у комунікації з іспаномовною командою виникнути не повинно було. Сам Антуан взяти участь у запливі не зміг, через що дуже засмутився. Він не міг покинути ресторан так надовго. Але Алекс пообіцяв йому обов'язково сходити разом під вітрилом їхнім старим маршрутом по Середземномор'ю влітку.

У грандіозний план Алекса входила двадцятип'ятиденна подорож на яхті «Stella Marina» [1] з Гібралтару до порту Гран-Канарія та потім перетин океану до порту Санта Люсія на Карибських островах.

Він мав пройти під вітрилом 2700 морських миль або двадцять п'ять днів за умови сприятливої ​​ погоди та пасатів – стійких вітрів, які сприяли б швидкому переходу через Атлантику зі сходу на захід.

Капітан Рене, який мав стати на чолі штурвала "Stella Marina" – він же і власник розкішної яхти, – повідомив Алексу, що ловити пасати найкраще в період із середини жовтня до середини січня і непогано також упродовж усієї зими. Найкращий час вже було майже втрачено, тому Алекс поспішав і хотів відплисти до Різдва.

Нового року він не відзначав. Просто відключив телефон і намагався заснути. Він навмисне сказав усім друзям та колегам, що їде тридцятого грудня і Новий рік відзначатиме вже в Іспанії. Йому не хотілося нікого бачити, ні з ким розмовляти, нічого святкувати. Знаючи, що він за кордоном, мало хто з друзів почав би витрачатися на роумінг і дошкуляти йому дзвінками. А соцмережами він давно не користувався. Повечерявши їжею з ресторану, він провів новорічну ніч за звичним графіком – намагаючись заснути.