12. Відпустка

Алекс вперше за весь час своєї роботи в Blue Sky збирався в офіс неохоче. Спав він знову погано. Не допомагало ні снодійне, ні медитації, ні заспокійливі ванни з масажем, ні заняття спортом до знемоги. Він щоночі мучився безсонням, а якщо й засинав, то знову і знову бачив свій кошмар. Тільки тепер він ще й падав у чорну вирву.

Макс всіляко намагався допомогти Олександру налагодити  сон, що незрозуміло чому порушився. Робив він це як лікар, за допомогою медичних засобів, і як друг, – намагаючись познайомити його з черговою красунею в надії відволікти.

– В «Астрі» сьогодні буде показ, – намагався зацікавити його Макс телефоном, заманюючи на чергове побачення з дівчиною. – Дизайнерка – просто розкішна кішечка, струнка брюнетка! Шкода, що вона дизайнерка, а не модель. Зате інтелектуалка – як ти любиш.

– Я взагалі не налаштований зараз на подібні заходи. Роботи валом. Давай іншим разом? 

Алекс усіляко уникав нових знайомств і вже тричі відкидав пропозиції друга.

– Алексе, я ж намагаюся допомогти! Краще сексу ліків проти безсоння ще не придумали! Чи ти вже знайшов когось?

– Так ... Ліза з роботи нічого так. Пробач, зайнятий... Треба бігти, – відмовлявся Олександр, збрехавши про шашні з Лізою – секретаркою боса.

– Ну, як знаєш ... Сніжана гарна, дарма ти так. 

Макс завершив виклик.

Інтерес до роботи в Алекса теж кудись зник. Він пересилював себе, щоб зібрати важливу нараду з колегами та навіть пропустив терміни подання щомісячного звіту до керівництва. Олександр навіть не здивувався, що наступного дня після прострочення його викликав до себе Сергій Леонідович.

Приготувавшись до неприємної розмови з начальством, він випив каву, щоб хоч трохи підбадьоритися, і з'явився у приймальні у призначений час.

Бос був явно не в дусі, коли Алекс увійшов. Він сидів у кріслі, відвернувшись до вікна. Алекс нервово проковтнув слину і зробив ще кілька кроків уперед.

– Скільки часу тобі потрібно, щоб око знову горіло? Говори-но! – різко повернувшись обличчям до відвідувача, заговорив президент, заставши Алекса зненацька.

– Місяць…

Сергій Леонідович покрутив перстень на пальці, вдивляючись Алексові у вічі. Він дивився, немов у душу. Що він там побачив – сум'яття, розгубленість, смуток? – було не зрозуміло, але він, як людина з залізною волею та гострою інтуїцією, що займала високу посаду більше десятка років і зжерла не одного конкурента, наче щось там побачив. І саме це «щось», мабуть, дало йому зрозуміти, що відпочинок Алексу – енергійному і перспективному, з незламною волею і жагою перемоги – зараз потрібен більше, ніж йому спокій та наступник.

– Даю два.

Алекс від несподіванки округлив очі та не знав, чи можна сприймати слова начальника серйозно.

– Два місяці, після чого ти з новими силами прийдеш сюди й будеш ішачити. Ішачити день і ніч, як я у твої роки. Ти все зрозумів?

– Так, Сергію Леонідовичу.

– Вільний.

Ошалений Алекс вискочив з кабінету президента компанії тільки з однією думкою – його плани, які він так давно відкладав, здійсняться. Але треба було поспішати. Як добре, що йому зараз не до сну. Буде більше часу на збори.

За стійкою рецепції його уваги, як завжди, вичікувала Ліза.

– Лізок, а що це у боса такий настрій? – тихо спитав він у секретарки президента, яка тільки й чекала, що Олександр до неї підійде.

– А вам хіба погано, Олександре Олександровичу? – кокетливо свердлила його очима дівчина.

– Звісно, ​​погано! Страждаю, що я не маю такої секретарки, як ти, Лізо! А то, дивишся, і в мене настрій підіймався б щоранку, побачивши таку красу.

– А що побачивши новеньку не підійматися, так? – жартівливо підморгнула вона, без частки сором'язливості поправивши декольте, яке було не глибоким, але при Лізиних параметрах все одно притягувало погляд.

Алекс підморгнув їй у відповідь.

– Ну, зізнавайся вже! Чим шефа зачарувала? – наблизившись до стійки та поклавши на неї лікті, змовницьки допитувався Алекс. Йому було дуже цікаво, чому відбулася така різка зміна настрою Сергія Леонідовича. Адже ще тиждень тому він і чути не хотів про відпустку свого головного інженера, а тут раптом погодив цілих два місяці відпочинку. Чи немає тут якоїсь каверзи?

– Хіба ви не чули новину? 

Ліза підклала долоню під щоку і натхненно заплескала віями, смакуючи інтригу.

– Яку новину?

– Дружина повернулася до нього! – з іскрою в очах повідомила любителька світських пліток Ліза.

– А вона йшла?

– Ну ви, Олександре Олександровичу, даєте! Таке розлучення було гучне! Навіть у газетах писали. Адже він і акції компанії збирався терміново продавати підставним особам і йти з посади, аби благовірній не дісталася половина активів.

– Ось воно що ... 

Алекс зрозумів, чому Сергій Леонідович раптово назвав його наступником і зібрався на спокій. 

А тим часом Лізу вже було не зупинити. Вона смакувала і тепер вивалювала на вдячного слухача всю наявну в її гарненькій головці інформацію.

– Ну так! А днями вони знов помирилися! Розлучення не буде. Тільки тепер він знову до ночі стирчить на роботі, щоб менше дружину свою терпіти. Хоч би якнайшвидше вже відправив її кудись на Мальдіви. Дістала дзвонити та питати його розклад щогодини… Прикривай його… – бурчала Ліза.

– Моя бідолашна дівчинко, Сергій Леонідич повинен тобі доплачувати за важкі умови праці, – зі штучною жалістю просюсюкав Алекс, навіть не сподіваючись, що та зрозуміє його сарказм. А Ліза й не намагалася. Пишногруда секретарка відразу розтанула, прийнявши слова Алекса за чисту монету.

– Так, – ображено надувши губки, погодилася вона.

Алекс поцілував її руку і випарувався із приймальні задоволений.

«Що ж пост президента поки що відкладається, але воно і на краще», – радісно подумав Алекс.

Наступні два тижні – останні два тижні грудня і року, що минав – він абияк завершував справи на роботі та готувався до відпустки. І до найважливішої події свого життя. Він довго не наважувався. Він часто думав про це, як про щось нездійсненне. Але в останні дні бажання здійснити мрію повністю заповнило його думки. Йому здавалося, що тільки це й відверне його від неприємних подій із Христиною. Алекс твердо вирішив, що здійснить цю нелегку подорож. Він перетне Атлантичний океан на яхті!