7.1. Попався!

Вони вперше говорили після злиття свідомостей в Озері Споглядання.

– Яке?

Камеолана перейшла на шепіт:

– Я знайшла його!

Її очі світилися. Міор вперше відчув, як від неї лине щастя та радість. Не ті напускні емоції, які вона носила, щоби приховати від інших своє горе, а справжні. Він знову поринув у космос її феєричних очей і забув про всі сумніви.

– Я мав рацію? Це сирота?

– Так!

– І що тепер??

– Мені потрібна твоя допомога. Ти маєш стати таємним куратором цієї душі. Я все влаштую. Не хвилюйся.

– Мені здається, що цього не можна робити. Раптом нинішній куратор дізнається, що я втручаюсь? Почнуться запитання. Я не хочу втратити крила, які зовсім недавно отримав.

– Тобі не доведеться робити нічого, що суперечило б правилам! Я просто прошу взяти цю душу під контроль. Я сама не можу опікати душі оболонок, це занадто підозріло. А ти можеш!

– Камеолана, мені здається, Нея все знає.

– Про що ти говориш? Цього не може бути.

– Сьогодні вона сказала мені такі слова... І я подумав, що вона знає.

– Які такі слова?

– Ну… Не важливо… Але це було дуже підозріло.

– Що вона вже наплела тобі? Це ж Нея! Вона любить інтриги та плітки й часто сама їх створює. Сподіваюся, ти їй нічого не казав?

– Ні, що ти!

Міор злякано відсахнувся від Камеолани. Вона полегшено зітхнула і почала говорити ще тихіше.

– Я зобов'язана тобі всім, Міоре... Ти не просто допоміг мені, ти підтримав мене. Я ніколи не відчувала такого розуміння ні від кого на Небосхилі. Ти ніби бачиш мене наскрізь… – говорила вона тремтячим голосом. Її подих збивався, слова злітали з вуст й переривалися. Вона робила паузи та швидко дихала. А Міор, здавалося, навпаки, розгубив своє дихання і ловив кожен звук, що вилітав із гарних ніжно-рожевих губ. 

– Ти теж відчуваєш зв'язок між нами?

Не знаючи, що відповісти, Міор не вірив своїм вухам.

– Коли я вперше побачив твої очі, я зрозумів це…

– Ти не повинен мені допомагати, ти вже це зробив. І якщо ти не хочеш, я зрозумію. Я не можу тобі нічого обіцяти. Я вже дала одного дня обіцянку, і все провалилося в чорну дірку.

– Я допоможу, – перервав її Міор. – Я зроблю все, що потрібно. Хай буде що буде.

Камеолана знову видихнула з полегшенням. Вони пішли до її кабінету, де вона відразу ж зробила стіни непроникними й підвела Міора до свого робочого місця, вбивши потрібний пошуковий запит.

Міор з цікавістю чекав на видачу. Йому було цікаво подивитися на душу Архангела у вигляді людської оболонки.

– Ось. Це точно його душа. Сканер зашкалює, і я це відчуваю – це точно він.

Міор став уважно вдивлятися у проєкцію земної оболонки, вивчив дані та статистику.

– Так ... Справи кепські ... Тут все на межі. Бачу, що Ангел-куратор неодноразово витягав його з критичного списку, але він знову скочується вниз.

– Саме тому я хочу, щоб його вів ти. Ти найталановитіший неофіт. Навіть старожили не показували таких результатів останні кілька сентумів. Потрібно терміново щось робити!

– Як же так? Як душа Архангела витратила стільки енергії?

– Альсінор має альтурнійське коріння, йому чужі й незрозумілі емоції. А тут його кинули у незвичний світ із незнайомими підвалинами…

– Мій друг Оллум теж родом з Альтурнії, але фінальне життя проживав на Землі. І він чомусь зумів зібрати достатньо світла на втілення в Ангела.

– Я не виправдовую Альсінора, але, погодься, все було раптово і несправедливо! Його душа могла постраждати під час переходу, могло бути все, що завгодно! Адже ми не знаємо…

Міор не став нічого відповідати Камеолані, продовживши вивчати історію життя Альсінора у його земній оболонці. Він узявся допомогти й тепер не міг відступити. Камеолана покладала на нього великі надії. Він просто не міг її розчарувати.

Верховна Жриця терпляче чекала, поки Ангел усе вивчить.

– Я лишу тебе. Якщо потрібна допомога, терміново гукай мене, – сказала вона.

– Ні, не йди. Я краще піду до себе і працюватиму на своєму робочому місці. Закриті стіни і я у твоєму кабінеті – надто підозріло.

Камеолана кивнула. Міор вимкнув проєкцію і збирався вже йти, але раптом згадав ще одну деталь, яка весь час не давала йому спокою.

– Камеолано, скажи, ти теж бачила білого птаха у ложі Верховної під час Собору?

– Про що ти? Якого птаха?

– Ну, коли ми поринали в Озеро Споглядання! Красивий білий птах був біля нього під час Собору і потім літав над Альсінором під час його падіння... Невже ти не помітила його?

– На Небосхилі немає тварин.

– Може, її створив Верховний… Я не знаю. Але як ти могла її не помітити?

– Не знаю, Міоре... Я тоді була в такому стані... Мені здається, я нічого не бачила навколо.

– Гаразд. Забудь… Напевно, здалося…

Міор задумливо насупив брови й попрямував до виходу під супровід здивованого погляду Камеолани.