6. Церемонія Злиття

Міор прийшов до Садів Гармонії у призначений час і чекав на свою супутницю. Саме тут була призначена Церемонія Злиття Марішки та Цедрика. Гості потихеньку збиралися, а Неї ще не було. Зате Міор мав час озирнутися навколо.

Основний ритуал мав проходити посеред Оранжереї Водоспадів у центрі кола з вписаним трилисником усередині. Символ було викладено білим круглим камінням поверх насипу з дрібних кварцових камінців. Такий же символ із блакитних вогнів, що світилися, немов відбиття в дзеркалі, було видно у водній гладі небесного купола нагорі. Зазвичай у ньому нічого не відбивалося і знизу було видно лише срібну гладь води з брижами, які зрідка пробігали від гілки дерева, що колихнулася на вітрі, або якоїсь рослини, що спадала донизу.

Міор раніше не був у цій частині Садів Гармонії. Він просто не доходив сюди. Найдивовижнішим у цій Оранжереї були три водоспади, які підіймалися з джерела в саме небо і безшумно впадали у небесну водну гладь. Чарівне видовище. Між трьома водоспадами й була розташована Оранжерея Водоспадів – найбільша в садах Гармонії.

До оранжереї почало підходити все більше Ангелів. Міор знав деяких, а з деякими був незнайомий. Він почував себе самотньо, ніби потрапив на чуже свято. Під розлогим деревом він помітив Архангела Тора. Вони зустрілися поглядами та кивнули один одному на знак привітання.

Під кучерявою ліаною в одному з пелюсток трилисника, викладеного з каміння, стояла невелика кам'яна трибуна, яка, здавалося, вростала прямо в землю. Серед кучерявих гілок, усипаних великими білими квітами, що нагадували магнолії, Міор помітив, як майнуло щось біле. Спочатку йому здалося, що це просто квітка хитнулася на вітрі, але коли він придивився, то зрозумів, що це було щось значніше.

Неї, як і раніше, ніде не було, а гостей ставало все більше. На Церемонію прибули й головні особи майбутньої події – Марішка та Цедрік. Вони трималися за руку і посміхалися гостям, проходячи повз присутніх. Пара пройшла в центр трилисника. До них почали підходити їхні близькі друзі та вітати.

Міор зрозумів, що Церемонія незабаром почнеться, і йому було незатишно без Неї, яка запросила його. Він вирішив підійти до Тора, що теж самотньо стояв під деревом. Його обличчя було нерухоме, як завжди, а маленькі глибоко посаджені очі дивилися кудись на гілки дерев.

– Світлого дня, Архангеле Тор. Сподіваюся, не потурбував вас?

– Світло з тобою, Міоре. Зовсім ні. Ти друг Цедрика?

– Не зовсім. Мене запросила Нея.

– Ясно. Без цієї Ангелиці жодна Церемонія не проходить. Вона знає всіх і вся на Небосхилі, – хихикнув Тор.

– Тільки ось щось вона спізнюється цього разу. А ви прийшли до Марішки, мабуть?

– Так. Потрібно віддати шану. Невідомо, хто з них відтвориться. Хоча це й не важливо. Вони стануть продовженням одне одного.

– Новий Ангел після злиття, як і раніше, обійматиме посаду у Верховному Соборі?

– Ясна річ. Якщо відтвориться Цедрик, він буде втіленням Марішки. Вся її мудрість та знання залишаться в ньому. Якщо Марішка відтвориться, то вона стане ще мудрішою і досвідченішою, увібравши в собі кращі сторони та силу Цедрика. Немає причин знімати Новоангела з посади.

– Це дивовижно. А ви колись зливалися з кимось, Архангеле Тор?

– У мені горить світло Аріни, а в ній – світло Юлія та Сартанії, а в них Малорії, Ліанни, Нора та Всеслава, а в них…

– Ну ясно, ясно… Ви знаєте всіх Ангелів, які втілилися у вас?

– Я і є вони. Моя зовнішність – лише вигляд. Найважливіше, що всередині.

Тор подивився на Міора, і той побачив у його очах теплий блиск. Вони були сповнені любові та світла. Міор і раніше помічав цю доброту в очах похмурого приземкуватого Архангела, але зараз навіть відчув її аурою. Вони постояли кілька хвилин безмовно, дивлячись як Ангели один за одним підходять до Марішки та Цедрика з привітаннями.

Раптом увагу Міора знову привернув загадковий білий об'єкт, що рухався нагорі. Він, не відриваючи погляду, стежив за ліанами й зумів розгледіти, що ж це була за пляма. Це був той самий птах, якого він бачив у Залі Верховного Собору під час занурення в Озеро Споглядання з Камеоланою. Інших птахів на Небосхилі не було, як і тварин. Звідки взялося це дивовижне створення, він не розумів. Не інакше воно належало самому Верховному.

– Торе, ви бачили того птаха? Він там, у ліанах над альтанкою! – вигукнув здивований Міор, показуючи пальцем у те місце, де помітив його.

– Про що ти? Я нічого не бачив.

Міор почав шукати очима білу пляму, вдивляючись у ліани.

– Там був птах. Красивий, білий, з довгим пишним хвостом. Ви мали бачити її!

– На Небосхилі немає птахів. Принаймні у громадських місцях. Тобі здалося. Напевно, це квітка.

– А в Залі Засідань на минулому Соборі? Він же там був. Ви мали його бачити! На трибуні Верховного!

Тор незрозуміло дивився на Міора, насупивши брови.

– Що ти таке кажеш, Міоре? Верховний не має птахів, як і на всьому Небосхилі їх немає. Ти, мабуть, втомився. Не дарма Нея запросила тебе. Тобі явно треба відволіктися. А от і вона! – Тор вказав кивком у бік Неї, що увійшла до Оранжереї. Вона всіх вітала, реготала, щось говорила знайомим Ангелам, яких зустрічала. А знайомими для неї були, схоже, всі. Нею всі любили й всі знали, адже вона була наближеною до Верховного та секретарем Корпорації Світла. Побачивши, нарешті, Міора, Нея замахала йому обома руками й відразу пішла до нього і Тора.

– Світла вам, Архангеле Тор і Міоре! Сумував без мене? – звернулася вона вже особисто до Міора. Тор привітав Ангелицю і відійшов убік.

– Я вже подумав, що ти не прийдеш, Церемонія от-от почнеться.

– Потрібно було почистити пір'їнки, припудрити носика... Ну, ти зрозумів! День був не з легких сьогодні, – стурбовано заговорила вона і була змушена перейти на півшепіт, бо до Оранжереї прибув Верховний.

Він зайняв місце біля кам'яної трибуни та оглянув усіх присутніх. Марішка та Цедрик поважно кивнули Верховному і стали в середину двох інших пелюсток трилисника. У третьому за трибуною стояв Верховний.