4. 1 У галереї

Галерея, де проводила виставку Вікторія, знаходилася на іншому краю міста. Алекс приїхав з великим запізненням через те, що таксист їхав повільно, ще й у пробку потрапив.

– Хоч би спромоглися перевірити, де пробки! Що у вас  за служба таксі така? – обурювався Алекс, сидячи на задньому сидінні. Водій, лисий чоловік у віці, тільки морщився у відповідь, не реагуючи на зауваження неприємного клієнта.

Діставшись нарешті до галереї, він вийшов на проспекті. Таксист висадив його на стоянці біля зупинки. Щоб потрапити до галереї, треба було перейти дорогу. Поспіхом вискочивши з машини, він розплатився з водієм останньою готівкою в гаманці й, не встигнувши прибрати його назад у кишеню піджака, почув з-за спини грубуватий чоловічий голос.

– Гривні не знайдеться? – обережно запитав бомжуватий на вигляд чоловік у поношених шльопанцях, одягнених на шкарпетки.

– Та якби й була – з чого мені її давати вам? На роботу влаштуйтеся, – грубо буркнув йому і без того роздратований Алекс, засовуючи портмоне в кишеню, і швидко кинувся вперед. Він терпіти не міг жебраків і вважав, що гроші повинні зароблятися тільки старанною працею. Він ніколи не вірив сльозливим історіям безхатьків на вулицях і вважав це лише чиїмось прибутковим бізнесом, який жалісливі люди лише заохочують своїми подаяннями.

– Дай Бог тобі не дізнатися, як низько можна впасти. Забув, як це падати, так? – навздогін крикнув йому безхатько, але не почув відповіді.

У залі галереї було, на диво, людно.

«Ну ладно я сюди заради сексу приїхав… Але невже стільки поціновувачів мистецтва знайшлося?» – подумав він.

Алекс пройшов коридором у просторий хол, усі стіни якого були обвішані картинами молодої художниці. Малювала вона у стилі ню. Тут були картини голих чоловіків, голих жінок, голих чоловіків та жінок разом, а ще кінь. Теж голий. Велика кількість підсвічених софітами оголених тіл у напівтемній залі відразу породила відповідь на його ж запитання в голові: «Все ясно. Ось чому людей стільки набігло. Чергова художниця, яка малює голих людей, інтелігентно називаючи це сучасним мистецтвом».

 Він швидко пробігся очима по картинах, і одразу ж у натовпі побачив господиню виставки. Хоч він і не бачив Вікторію раніше, він відразу ж зрозумів, що це вона. Довгі... ні! –  довжелезні ноги в обтислій чорній шкіряній спідниці з високим розрізом ззаду, тонка талія, що виднілася крізь копицю довгого прямого волосся, і витончений профіль обличчя дали точно зрозуміти, заради кого він сюди прийшов. Вона повернула голову в бік Алекса, ніби відчувши на собі його пильний погляд, і відразу помітила його в натовпі. Вона знала, як виглядає Олександр Зорін. Розчинивши на пухких вишневих губках привабливу усмішку, вона поглядом поманила його. Алекс не став гаяти часу та пішов до мети свого візиту.

– Вітаю з таким успішним дебютом, Вікторіє, – сказав він їй, поцілувавши руку.

Дівчина кокетливо посміхнулася, поправивши волосся.

– Дякую вам.

– Дозвольте представитися. Олександр. А це вам скромний презент на честь вашого успіху, – він простяг їй витончену скриньку із золотими сережками, прикрашеними намистинами з натуральних перлів. У нього вдома була ціла партія таких прикрас саме для таких випадків. Перли йшли без винятку всім дівчатам і всім дівчатам подобалися. Вікторія захоплено оцінила сережки, від чого її губки стали ще пухлішими, а щоки вкрилися ніжним рум'янцем.

– Рада знайомству і дякую. Вам сподобалися мої картини?

– Я не шанувальник мистецтва, на жаль. Це стиль ню?

– Неосенсуалізм, якщо бути точнішим.

"Ага. Звісно. Називай як хочеш – краще воно від цього не стане", - подумав він про себе, а в слух сказав:

– Красиво звучить.

– Сподіваюся, і виглядає теж гарно?

– Ще б пак! – схвально кивнув він, ковзаючи поглядом по вигинах її тіла.

Вони випили шампанського, поговорили ні про що і вже за двадцять хвилин знайомства пристрасно цілувалися в якійсь підсобці з картинами. Віка виявилася тією ще штучкою. З неї самої можна було кілька картин намалювати в її улюбленому стилі. Але Алекс не був художником. Наситившись одне одним, вони задоволені повернулися до зали галереї, тримаючись за руки.

О пів на одинадцяту Алекс люб'язно попрощався з новою пасією, бо давно вже був час спати, та, домовившись зустрітися знову в більш романтичній обстановці, викликав таксі. Готівки в нього майже не залишилося, тільки одна велика купюра, яку він поспішив дістати з портмоне, коли вони вже майже доїхали до центру, де був його будинок.

– А в мене решти не буде! Я тільки вийшов на зміну, – тут же попередив водій, зиркнувши на велику банкноту.

– Хіба це мої проблеми?

– Ну, знаєте... І не мої теж. Розмінюйте.

Алекс невдоволено пирхнув.

– Зупиніть тоді тут біля банкомата.

Водій слухняно зупинився, де йому веліли, не вимикаючи лічильник. Але зняти гроші Алексу не вдалося – банкомат не працював. Неподалік він побачив ще відкриту кафешку з величезним мафіном на вивісці, і попередивши водія, зайшов у неї, сподіваючись розміняти гроші.

– Ми вже закриваємося, вибачте,– відразу почув він, не встигнувши переступити поріг «Теплого мафіна».

– У вас написано, що відкрито до 23.00. Ще є п'ять хвилин… Це знов ти?  – розчаровано протягнув він…

Перед ним стояла Христина, дівчина, яка зіпсувала його вазу і яку він сподівався більше ніколи не зустріти.

Подітися було нікуди, на вулиці чекав таксист, безтурботно поглядаючи на лічильник, що цокав, а Алекс нервово поглядав на годинник, чекаючи американо. Він бачив, як дівчина тремтіла від хвилювання, руки її тряслися, погляд бігав і раптом вона почала втрачати свідомість, падаючи прямо на нього.

Привівши її до тями, Алекс видихнув.

«Ну й проблемна дівчина», – подумав він і з ввічливості вирішив запропонувати підвезти її додому. Він поспішав скоріше вийти зі злощасного «Теплого мафіна», але йому було ніяково залишати дівчину в такому стані одну.