3.1 Гарні новини

Щось бурмочучи собі під ніс, Міор швидким кроком, майже бігцем, подався назад до Корпорації. Діставшись свого відділу, він кинувся до свого робочого місця, ввімкнув монітор і почав посилено щось шукати у варіативному пошуку. Він був так захоплений роботою, що навіть не помітив, як за його спиною з'явилася Камеолана.

– Ти щось забув? – запитала вона, з цікавістю вдивляючись у його монітор. Вона явно не очікувала його побачити тут уночі, але водночас була помітно рада його появі.

– Так! Камеолано! Я зрозумів, як нам звузити коло пошуку! Я зрозумів! Це очевидно!

Він швидко перебирав жестами якісь дані на екрані. Камеолана здивовано дивилася на нього.

– Я думала, ти більше не хочеш мені допомагати… Ти пішов тоді, нічого не сказавши, й більше не з'являвся…

– Ні, що ти! Я шукав деяку інформацію, і я зрозумів, Камеолано! Я зрозумів, – знову повторив він із захопленням.

– Ну кажи вже! Що ти зрозумів? – не розуміючи, про що він, питала вона.

Міор зупинився на мить, видихнув, трохи заспокоївся і вже повільнішим і розбірливішим тоном почав пояснювати.

– Навіть сам Верховний не може піти проти законів збереження енергії. Щоб помістити дух Альсінора в земну оболонку, йому потрібен був час на створення цієї самої оболонки з нізвідки та час перехід душі Альсінора у неї. За розрахунками Аліди, це десь пів декади, тобто приблизно три-сім земних років.

– Ти що комусь сказав про все? Ти з глузду з'їхав? – злякано перервала його Камеолана.

– Та ні... Вона нічого не зрозуміла, будь впевнена. Не перебивай мене! – Міор нервово продовжив свою думку. – Так ось. Три-сім земних років, плюс дев'ятнадцять уже минуло. Отже, Альсінору на Землі має бути зараз приблизно 23-27 років!

– Це лише припущення ... А раптом він втілився пізніше ...

– Ні! Душу Архангела просто не було де зберігати таємно. Верховний розпочав процес конвертації вже у залі. Усі це бачили. Наша похибка – точно три-сім років. Ну, візьмемо, десять. Раптом Аліда прорахувалась. Отже, нашій людині – 20-30 років.

– Ну, хай так! Але я й так відсівала оболонки старші за 40 років… Вони просто не могли бути ним. Це майже нічого не дає нам, – скептично продовжувала Камеолана.

– Це ще не все! – радісно перебив її Міор. 

ін торохтів, бо йому не терпілося все пояснити Камеолані. 

– Конвертація була незапланованою, отже, підготовленої оболонки для Альсінора не було. Отже, Верховний створив йому тіло немовляти. Але це немовля взялося на планеті, як з нізвідки! Я думаю, що Верховний зумів влаштувати все так, щоб нововтіленого Ангела в тілі немовляти знайшли люди, інакше він просто загинув би. Ти розумієш?

– Що? Я не зрозумію, куди ти хилиш?

– Він сирота! Безродна душа! – вигукнув Міор у повному захваті. Поки Камеолана перетравлювала інформацію, він знову почав перебирати дані на екрані.

– Ось, дивись! Я зробив вибірку. Ми шукаємо людину 20-30 років, яка є сиротою від народження. Тобто жодної інформації про його біологічних батьків невідомо.

– Неймовірно… – прошепотіла Камеолана і підійшла ближче до монітора, очікуючи на результат вибірки. Вона нарешті зрозуміла, яке дивовижне відкриття зробив Міор.

– Отже, зараз на планеті Земля налічується 209 мільйонів 786 тисяч 324, 326, 332... сироти. – зачитав вголос інформацію вибірки Міор. Цифри постійно змінювалися, інформація щомиті оновлювалася. 

–  Із цього числа сироти від народження, які досягли віку 20 років, але не досягли 30 років – це лише... 118 мільйонів 245 тисяч з хвостиком! Ми скоротили коло пошуку майже з 8 мільярдів до якихось 118 мільйонів!

– Неймовірно, – знову повторила вона, не в змозі вимовити щось інше.

– Ти це вже казала, – за доволено відповів їй Міор, чекаючи на її бурхливу радість.

Але Камеолані ніколи не було радіти. Вона, як божевільна, кинулася до монітора, відпихнувши руки Міора, і сама почала перевіряти дані. Міор просто чекав, розуміючи, що їй усе треба осягнути.

– Можна трохи розслабитися вже. Ми майже його знайшли, – акуратно заговорив Міор, звертаючись до неї через якийсь час. Йому хотілося насолодитися своєю перемогою, своїм успіхом, але Камеолана зовсім не дала йому очікуваних емоцій. Вона просто, як робот, накинулася на пошуковик і продовжила працювати у колишньому режимі. Вона навіть не звертала на нього уваги та не почула його слова.

– Я розумію, що тобі не терпиться, але вже дуже пізно... Скоро розпочнеться новий робочий день, треба відпочити... Не можна, щоб нас тут бачили, – знову обережно спробував перервати її Міор.

– У нас немає часу! Ми не знаємо його точного віку. Вибірка постійно зміщується. Я заспокоюся, тільки коли знайду його.

Міор відчув себе зайвим. Так і не почувши подяки, він вирушив на своє робоче місце. Повертатися додому вже не було сенсу. Незабаром мав розпочатися новий робочий день.

***********************************
Як вам продовження?) Сподіваюся, що подобається та цікаво! Запрошую подивитися візуалізацію персонажів книги у моєму блозі на Букнет https://booknet.ua/blogs/post/355095. Або на моїх авторських сторінках на ФБ та в інсті. Клікабельні посилання є в розділі "Про мене".