2. У пошуках Альсінора

Міор знову почав звертати увагу на час. Якщо до всієї цієї історії з Альсінором, на Небосхилі він ніби й забув про його існування, то тепер знову став відчувати його невблаганний хід. У нього було достатньо часу, а ось в Альсінора та Землі йшов зворотний відлік.

З того самого моменту, як Верховний приспав крила Архангела-бунтівника, і відправив його на Землю, пройшло вже майже дві декади. За цей час Міор встиг звикнути до Небосхилу і пройти свій випробувальний термін у Корпорації. Тепер він відчайдушно працював удень, намагаючись допомогти якомога більшій кількості людей на Землі. А після роботи, коли всі розходилися відпочивати й залишалися лише чергові Ангели, вони з Камеоланою зустрічалися в апаратній або в її кабінеті та розпочинали другу зміну. Вони шукали Альсінора.

Спроби Камеолани дізнатися щось від Верховного та інших Архангелів Собору не мали успіху. Ніхто нічого не знав. Таке взагалі було вперше на Небосхилі. Тільки Верховний знав, у якій оболонці перебуває Альсінор, але він, звичайно ж, зберігав цю інформацію в таємниці.

Нещасній Камеолані залишалося лише коротати ночі в пошуках спорідненої душі, перебираючи земні душі одну за одною. Вона відкривала оболонки й намагалася відчути кожну душу, сподіваючись впізнати знайому, сподіваючись помітити складені крила Альсінора. За декаду такої рутинної роботи вона переглянула мільйони душ. Але їх все одно залишалося надто багато. Вона розуміла, що може сподіватися лише на удачу.

Тепер у її пошуках допомагав Міор. Він переглядав душі оболонок, як і вона, вручну, скануючи їх на кількість прихованого світла. Вони сподівалися помітити крила, які навіть у складеному вигляді мали видати себе потужним сплеском енергії на сканері. Через кілька днів такого пошуку Міор зрозумів, що це марна справа.

– Ми шукаємо чорну кішку у темній кімнаті. Та й взагалі я не певен, що ми шукаємо правильно. А раптом Верховний так замаскував крила, що їх не помітить сканер?

– Ні, щось має лишитися! Енергію нікуди не сховаєш. Вона або є, або немає. Навіть Верховному це не під силу. Душа Архангела – це величезний потенціал. Його дух має якось проявити себе. Сканер повинен зашкалити на ньому.

– Ти продивилася кілька сотень мільйонів душ і нічого. Адже минуло вже майже двадцять земних років, і ми не знаємо скільки він проживе. Не потрібно особливих підрахунків, щоб зрозуміти, що ми не встигнемо його знайти. Нам треба якось звузити коло. 

Міор недбало відклав монітор на стіл, підвівся і склав руки на грудях.

Він блукав по кімнаті, наче це могло якось допомогти йому в роздумах. Камеолана кинула сканер і від безнадійності та втоми заплющила очі, відкинувши голову на узголів'я її крісла.

– Так, але як? Я нічого не знаю! Хто він? Чоловік, жінка, дитина… Коли він втілився? Може, він зовсім не втілився? – ставила вона сама собі питання, стежачи поглядом за Міором, що нервово носився по кімнаті.

– Але якщо він ще не втілився в земному тілі, десь його душа повинна була зберігатися весь цей час до втілення? Куди Верховний міг його помістити?

– Усі бачили, як Альсінор стиснувся до розмірів ембріона і провалився у прірву, залиту світлом.

– Можливо, є якесь сховище для душ?

– Я не чула про таке. Слухай, ми витрачаємо час! Я просто продовжу пошуки. Я і так втратила багато, поки билася в істериках і благала Верховного прийняти мене, вислухати та скасувати вирок. Якщо не хочеш допомагати мені, я зрозумію… 

Камеолана опустила погляд, потім глибоко зітхнула і знову повернулася до монітора, продовживши перебирати земні оболонки.

Міор просто вийшов, не пояснюючи нічого і не прощаючись. Камеолана раптом знову відчула різку самотність і біль, і що вона залишилася зі своїм горем наодинці.

Але Міор і не думав її кидати. Він лише намагався знайти спосіб звузити коло пошуку.

Перше, що йому спало на думку – дізнатися все про народження нових душ. Для цього йому потрібно було поговорити з тим, хто про це знає на практичному досвіді. Йому потрібен був хтось із Департаменту створення, розвитку та переродження душ під керівництвом Ларона. Звісно, ​​він не міг звернутися до Ларона напряму. Та й взагалі ні до кого безпосередньо звернутися він не міг, адже ця тема була секретною та закритою для обговорення. Міору треба було діяти обережно і як би ненароком. А для цього йому доведеться звернутися за допомогою до Ангела, який народжував у його аурі не найприємніші емоції, забарвлюючи її у брудні та похмурі відтінки.

Міор намагався уникати Аліду, боячись, що та помітить, як він до неї ставиться. Він не розумів, чому вона так йому не подобається. Чи то через свою манеру перебивати та втручатися в чужі розмови, чи через своє дратівливе захоплення самозакоханим Лароном. Міор не спілкувався з Алідою вже давно. Він лише знав, що вона – єдиний його знайомий Ангел-неофіт з Департаменту Ларона. Він не міг просто підійти до неї та про щось спитати. Це викликало б у неї щонайменше підозру або вона взагалі не стала б з ним розмовляти. Йому потрібно було з'явитися ніби випадково в потрібному місці, перетнутися з нею і зав'язати невимушену розмову. Але як це зробити? Йому потрібна була допомога того, хто знає на Небосхилі все і про всіх.