31. Вечірка

Три тижні пролетіли для Христини, як один день. Вона тільки й робила, що займалася підготовкою до вечірки Антуана. Шеф-кухар дав їй усі карти в руки, звільнивши від прямих обов'язків на найближчий місяць. Вперше Христину не захлеснув страх перед майбутньою великою справою. Вона вперше відчула себе не жертвою обставин, а господаркою становища.

Юліана весь час намагалася відривати її від підготовки, навантажуючи безглуздими завданнями та своїми звітами, але Христина була настільки зайнята найважливішим заходом у її житті, що просто почала ігнорувати начальницю. Юліана сердилась і психувала, але нічого зробити не могла. Її залишили поза справ, і все, що їй залишалося – сподіватися і вірити в провал помічниці.

Спочатку Христина була в повній розгубленості, не знала що робити та куди бігти. На щастя, в неї була Кіра. А у Кіри був багатий досвід в організації вечірок, купа корисних контактів і друзів. Звичайно, рівень «паті-на-хаті» у виконанні Кіри був далеким від масштабів свята Антуана, але, як вона сказала: «її обмежував лише обмежений бюджет». А тут можна було розгулятись. І дівчина справді мала рацію.

Кіра взяла на себе оформлення зали та фотозон, знайшла все обладнання. Христина готувала запрошення у вигляді ретро-квитків у кінотеатр, замовляла сувенірні статуетки Оскар для гостей, шукала ведучих та музикантів.

Аня займалася костюмами для персоналу, робила ескізи. Коли дівчата-офіціантки дізналися, що їх одягнуть у вечірні сукні, а не у вульгарні костюми, як це було в минулі роки, всі одразу ж перейшли на бік Христини та всіляко їй допомагали, таємно від Юліани, звісно.

Антуан був приголомшений, коли побачив кошторис. Виявилося, що Кріс вклалася у бюджет вдвічі менший, ніж зазвичай вимагала Юліана для організації вечірок у минулі роки. А розмах був не менш грандіозним.

Зал прикрасили безліччю гірлянд у формі зірок на голлівудській алеї слави з багатьма вогниками. Зірки робили офіціанти у вільний час із щільного картону, обгорнутого жатою золотистою фольгою. За два тижні вони витратили кілограми фольги, виготовивши кілька сотень таких зірок. Потім прикраси зв'язали між собою за допомогою світлодіодних гірлянд та розвішали під стелею, на шторах, прикрасили ними сцену та фотозону. Атмосфера була блискучою та розкішною – все, як личить церемонії Оскар.

Столи в ресторані розставили таким чином, щоб середина зали від самого холу була не зайнята. Її застелили червоною килимовою доріжкою та встановили софіти, які Кіра орендувала в одному нічному клубі за символічну плату завдяки знайомому звукорежисеру, який там працював. Там же взяли й усю аудіотехніку для вечора, а цей звукорежисер за невеликий гонорар погодився все під'єднати та налаштувати.

Червону килимову доріжку та фотозону прикрасили фан-бар'єрами – металевими стовпчиками, перев'язаними один з одним червоними стрічками. Їх робили вручну друзі Кіри із дерев'яних брусів та золотистої фольги, а стрічки пов'язали зі скрученого вельвету. Вийшло дуже стильно та реалістично. Дві ростові статуетки Оскара Христина замовила у рекламному агентстві для фотозони.

У холі розвісили плакати з портретами зірок Голлівуду впереміш із замовленими заздалегідь фотографіями відомих друзів Антуана. Це мало сподобатися гостям. На самому видному місці, звичайно, висів портрет самого шеф-кухаря.

Від ідеї з поляроїдами довелося відмовитись, бо офіціантам з ними було б незручно обслуговувати гостей. Христина вигадала щось краще. Вона придумала особливу роль красуні-Анюті. У день вечірки вона мала перетворитися з прачки на папараці. Її завданням було фотографувати гостей на поляроїд та дарувати миттєві знімки на згадку. Навряд чи хтось зможе відмовити гарненькій Ані. У фотозонах працювали професійні фотографи та журналісти.

І ось настав той вечір, до якого Христина так довго готувалася. Вона встала раніше, як завжди приготувала сніданок і чекала на Алекса на кухні. Він сидів, на диво, в халаті, а не, як завжди, в сорочці вже зібраний.

– Ти не йдеш сьогодні на роботу?

– Ні. Взяв пару вихідних. Вечірка в Антуана – той ще виснажливий захід. Потрібно виспатися вдень.

– Тобі сподобалося запрошення у стилі ретро-квитка?

– Так, дуже оригінально.

Алекс сів за стіл і почав уплітати апетитні оладки, які щойно приготувала Христина.

– Ти будеш із Вікторією чи… з кимось іншим?

– Сьогодні я буду один.

– Ну так, звичайно. Там буде багато гарних дівчат.

– Тобі видніше, це ж ти організовувала, – усміхнувся він, спритно уникнувши провокаційної теми.

– Без Кіри я б точно не впоралася. До речі, дякую тобі за твою пораду. Антуан помітив мене.

– Кіра – це та твоя горе-подружка?

– Так. Ми помирилися.

– Ти пробачила їй зраду з твоїм хлопцем? Серйозно? – Алекс навіть перестав жувати, зморщивши обличчя від невдоволення та здивування.

– Вона все пояснила. Все ж таки ми разом стільки пережили, я не можу не дати їй другий шанс. Вона моя найкраща подруга.

– Ну ти даєш... Я б ніколи не пробачив. Хто зрадив одного разу, зробить це знову.

Христина застигла зі здивованим обличчям, уперла руки в боки та іронічно зауважила:

– Ти сам зустрічаєшся з купою дівчат одразу! Як ти можеш судити?

– Вони знають про все від самого початку. Я нікого не дурю і нічого не обіцяю. І їх не купа.

– Невже ти сам ніколи не помилявся? А якщо тобі теж знадобиться чийсь другий шанс?

– Саме тому я проти стосунків. Не хочу ні від кого чекати на якісь шанси. Емоції все ускладнюють.

– Тож ти їх уникаєш? Душиш у собі?

– Я їх контролюю.

– Ти дивовижна людина, Алексе.

– Ти теж, Христино. Якби не наївність твоя...

Христина більше не хотіла з ним сперечатися, до того ж їй час було бігти.

– До зустрічі ввечері. Сподіваюся, все пройде добре.

Алекс кивнув головою. Христина продовжила збиратися до ресторану і вже за пів години була на роботі.