30. Будні Христини

Христина з головою пішла у нову роботу. Юліана давала їй спокій тільки коли сама йшла на обід або тікала у своїх справах. І то примудрялася дати кілька розпоряджень телефоном. Навіть університетські пари стали здаватися їй відпочинком, який видавався вкрай рідко.

Алекса вона бачила вранці, як і раніше. Решту часу і навіть вихідні вона була або в університеті, або на роботі в ресторані. Їй багато доводилося працювати понаднормово, щоб встигати виконувати всі доручення Юліани. Христина дуже намагалася їй догодити, але через місяць такого шаленого режиму їй стало здаватися, що це просто неможливо.

Дожовуючи в сухом'ятку тост із вершковим сиром, вона доробляла у планшеті звіт за тиждень. Юліана скинула на неї ще й свої щоденні звіти, а потім взагалі примусила робити тижневі.

Алекс мовчки їв і уважно дивився на Кріс, що інтенсивно жувала і так само швидко тикала пальцем по екрану, заповнюючи Юліанини таблички.

– Я дивлюся, ти з головою пішла у роботу. У тебе виходить?

Прожувавши, вона навіть відірвалася від екрана планшета від подиву, адже він уперше заговорив із нею першим за сніданком.

– Юліана так не вважає. А мій випробувальний термін закінчується. Доводиться робити всю її роботу, аби не наговорила про мене гидот Антуану.

– А її зарплату теж ти отримуватимеш?

Христина важко зітхнула:

– Ну, а що я можу їй сказати?

– Якщо доводиться працювати за двох, роби це так, щоб інші помітили твою працю.

– Я Антуана бачу лише на планерках. Мені там і слова сказати не дають, така я помітна постать… – скептично пробурчала вона. – Я тут лише місяць, а втомилася так, ніби працюю вже багато років. Я не думала, що буде так тяжко.

– А як ти хотіла? – посміхнувся він. – Якщо хочеш чогось досягти, треба ішачити.

– Так, але робота має приносити радість... Спочатку мені все подобалося, а тепер... Навіть не знаю.

– Хто сказав таку нісенітницю? Що робота повинна подобатися і таке інше... Робота має приносити гроші. Радітимеш на вихідних у Ніцці. Або в оплачуваній відпустці на Балі.

– Я і вихідних не відчуваю з таким графіком! І до Балі мені ще, як до Місяця, з моїми заощадженнями.

– Ну так, от тобі й стимул. Ця посада має стати твоїм трампліном. Протримайся рік – і тебе візьмуть у будь-яке інше місце на вищу посаду за рекомендаціями Антуана.

– Цілий рік?

– Щонайменше рік.

Христина знову сумно зітхнула, потім вимкнула планшет і, доїдаючи бутерброд на ходу, пішла одягатися. Алекс, спостерігаючи за її тужливим обличчям, видав їй напуття наостанок:

– Не шукай роботу, яка подобатиметься. Це міф. Шукай роботу, яка дасть можливість робити те, що тобі до вподоби.

Христина крикнула йому у відповідь і така сама сумна вирушила на пари. Їй треба було складати тест, а всі думки зайняті були більш серйозним завданням: Юліана дала доручення всьому персоналу придумати ідеї для новорічної вечірки Антуана. Це була щорічна грандіозна подія у світському житті столиці, яку Антуан влаштовував напередодні Нового року у своєму ресторані для найближчих друзів. Це, звичайно ж, були багаті та відомі люди, еліта. Одним словом – "ВІПарі". Христині дуже хотілося виділитися і запропонувати щось варте уваги самого шефа. Вона сподівалася проявити себе. Але на думку не спадало нічого гідного озвучування.

– Чого сумна така? Через тест? – підсіла до неї Кіра, що взялася як з нізвідки. – У мене є "хелпушка". Не парся, – перейшовши на півшепіт, сказала вона, підморгнувши, та дістала з кишені папірець з відповідями. Після їхнього примирення вони знову стали сидіти разом на парах, але ходити з Кірою на тусовки у Христини не було часу. Хоча їй не дуже й хотілося.

– Вигадую ідею для закритої вечірки до Нового року для ВІПарів. Поки що безрезультатно.

– Тю… Теж мені проблема. ВІПарі що – не люди? Їм потрібне бухло та секс, як і всім. Тема вакханалії – те, що треба! Нарядіть Антуана цього вашого в сатира, офіціанток-німф випустіть топлес, фонтан з бухлишком притягніть – і готово.

– Ти з глузду з'їхала? Там буде вся еліта міста! Депутати, бізнесмени, Алекс, до речі, теж буде.

– Чудово! Значить, сама теж в німфу вбирайся – твій Алекс ох..є! Я тобі кажу!

Христині тільки й залишалося, що закотити очі та скептично хмикнути. Сперечатися більше не було часу. Пара починалася.

Після тесту вона побігла до ресторану. Приголомшливої ​​ідеї вона так і не вигадала, а часу залишалося всього нічого – до завтрашнього ранку. Вона вирішила порадитися з Анюткою.

– А які теми новорічної ВІП-вечірки були минулих років?

– Ой… Чого тільки не було… Бал-маскарад, гарячі 80-ті, вечірка у стилі Гетсбі, мафія… Антуан за традицією грав якусь найкрутішу роль. Ну там, Гетсбі, хазяїн балу, хрещений батько. А ось офіціанткам вічно не щастить…

– Чому?

– А їх вічно виряджають у розпусні костюми. Торік – взагалі морок. Мулен Руж був. Бідолахи ходили в спідницях з рюшами й розрізами по самий пупок, а ще в панчохах у сітку.

– І хто це вигадав?

– Юліана, звісно.

– Щороку її ідея була найкращою?

– Ха-ха! Ні, звичайно! Вона напрягає всіх щось вигадувати й усі круті ідеї привласнює. Так що особливо не старайся.

– І що ніхто ніколи не намагався їй заперечити?

– Намагалися. А потім йшли шукати роботу в іншому місці. Це стерво всіх, хто їй заважає, прибирає.

Засмучена Христина, так нічого і не придумавши, попленталася на планерку до начальниці. Юліана скликала всіх у своєму кабінеті. Завтра вона мала озвучити найкращу ідею Антуану.

– Влаштуймо Чорно-білий бал типу шахів? Гості можуть бути королевами та ферзями у чорно-білому вбранні, Антуан буде слоном, а офіціанти – пішаками, –запропонувала хостес Катя.

– Антуан – слоном? Ти серйозно? Може, ще й у шахи змусимо гостей грати? Оце нестримні веселощі! – відразу розкритикувала її ідею Юліана, нервово цокаючи нігтями по блокноту.