У понеділок на Христину чекала зустріч з Юліаною в ресторані «Chez Antoine».
Христина довго готувалася, думала, що одягти, адже найкраще своє вбрання вона вже одягала, і Юліана її в ньому бачила. З іншого боку, навряд чи така дівчина, як Юліана, взагалі розглядала, що на Христині було надіто і ще менший шанс, що вона могла запам'ятати її одяг. У результаті дівчина вирішила, що краще знову одягне те саме, зате почуватиметься впевнено. Вона прийшла в "Chez Antoine" вчасно. Усміхнена хостес Катя провела її до кабінету адміністраторки. Юліана прийняла її не відразу, хвилин двадцять Христина чекала її під кабінетом, поки, нарешті, її запросили зайти.
– Вітаю. Антуан сказав прийти сьогодні... – несміливим голосом почала Кріс, посміхаючись. Але її посмішка швидко розтанула від холодного тону Юліани.
– Ти Христина, так? Чотири дні на тиждень із 14 до 24 – твій графік. Влаштує? – не відриваючись від блокнота і навіть не дивлячись на Христину, сухо почала вона. – До твоїх обов'язків входить зустріч VIP-гостей та іноземців, підтримання комфортної атмосфери в залі, вирішення конфліктних ситуацій. Ось форма для щоденного звіту. Повинен бути готовим до кінця кожного робочого дня. Оплата двічі на місяць.
– Добре… Дякую, а коли мені…
Христина хотіла запитати, коли їй виходити на роботу, але Юліана навіть не дослухавши її питання, перебила її та продовжила свій сухий інструктаж.
– Дрес-код у нас суворий. Чорна спідниця-олівець. Можна розріз, але не високий. Біла однотонна блузка, декольте вітається, але не вульгарне. Хоча… Про що це я.
Сувора начальниця окинула Христину з ніг до голови скептичним холодним поглядом, від якого дівчина неохоче зіщулилася.
– Один комплект форми отримаєш у прачки. Можеш носити й свої речі, але тільки по дрес-коду. Второпала?
Юліана підвелася, спершись руками об стіл і злегка нахилившись, ніби хотіла продемонструвати розкішне декольте, почала записувати щось у свій блокнот. Христина відчула себе ще нижче і нікчемніше, і стала задкувати до виходу, намагаючись не дивитися на пишні форми нової начальниці, що було дуже складно, дуже вже вони були видатними.
– Так, мало не забула, – Юліана відірвала погляд від блокнота і глянула на уггі своєї нової помічниці. – Жодних кросівок і ведмежих чобіт – тільки туфлі на шпильці. Все зрозуміло тобі?
– Так ... А питання можна поставити? – стоячи вже майже біля виходу, Кріс все-таки намагалася зрозуміти, коли їй починати.
– Це і є питання. Не марнуй мій час, питай. – нервово дряпаючи нігтем по блокноту, спопеляла її поглядом Юліана.
– А коли мені починати? – випалила Христина, нервово хихикнувши.
– Та хоч сьогодні. За три години можеш починати. Встигнеш з'їздити за нормальними туфлями. – хмикнувши, відповіла адміністраторка.
– Ого, так швидко ... Можна мені звертатися до тебе з питаннями спочатку? Я так нервуюсь.
– Христина знову мило усміхнулася, що виходило у неї само собою.
– Звертайся до мене Юліана Вікторівна. Субординація взагалі має бути. – діловито прошипіла Юліана, невдоволено скрививши свої пухкі губи, і обдарувала Христину новою порцією холоду у погляді.
– Ми просто з одного потоку, ходимо на спільні пари, і ти до мене «на ти» почала, от я й подумала… Вибач… Ой, вибач… те.
– Ти посаду свою пам'ятаєш?
– Помічник адміністратора. Здається так? – вже ні в чому не бувши впевненою, пробурмотіла Христина. Її очі були широко розкриті, і вона навіть не моргала від напруження.
– А я – адміністратор. Усвідомила? Ми не в університеті, а на роботі тут. І не здумай спізнюватися! Штрафуватиму.
– Добре… Юліана… Вікторівно. – вже перейшовши майже на шепіт, пригніченим голосом сказала вона і вийшла з кабінету нової начальниці.
Тепер їй треба було бігти додому по туфлі й повертатися вже на роботу. Перед виходом вона вирішила швиденько знайти прачку і, спитавши у бармена, де підсобка, попрямувала туди.
Підсобка була дуже крихітною комірчиною для обслуговчого персоналу. У кутку стояла велика пральна машинка, на стіні висіла відкидна дошка для прасування. Ще тут була купа всякого інвентарю, пилотяг, мийні засоби. Двері були відчинені. Христина постукала заради пристойності та зазирнула всередину, нікого не побачивши.
– Доброго дня. Вам щось підказати? – почулося звідкись із-за дверей. Христина обійшла двері та побачила, що за нею стоїть невеликий столик та диван. А на ньому сидить дуже гарненька дівчина з великою книгою витрат у руках. Побачивши відвідувача, вона відразу сіла прямо, прибравши вальяжно закинуті на низенький столик ноги.
– Доброго дня. Я шукаю прачку. Мені потрібна форма.
Оглядаючи кабінет з цікавою організацією простору, Кріс посміхнулася незнайомці у відповідь, хоча після розмови з Юліаною їй не дуже хотілося посміхатися. Але вона знову зробила це за інерцією. Працюючи у кафе, цю звичку вона виробила, мабуть, на все життя.
– Ви нова Юліанина помічниця?
Зацікавлено подивилася на неї дівчина і поправила край спідниці. Вона мило посміхалася, була дуже молоденька, симпатична, в чорненькому халатику-кімоно.
– Я завгосп. Мене Анею звуть. А вас?
– Так. Я Христина. Я думала, ви трохи ... старша, – обережно сказала вона, вичікуючи реакції. Христина була готова вже навіть до понтів прачки. Адже це «Chez Antoine».
Аня посміхнулася, вкотре продемонструвавши чарівні ямочки й білі рівні зуби, і прибрала журнал у стіл.
– У цей ресторан беруть тільки молоденьке та свіженьке м'ясце, – хихикнула вона. – І бажано модельної зовнішності. Хоча ви, мабуть, знайома шеф-кухаря, коли вас взяли.
Такий висновок Ані пролунав трохи двозначно. Але Христина і так знала, що вона далеко не модельної зовнішності дівчина. Інша річ Аня. Від неї очей неможливо було відвести – таке гарне обличчя! Витягнуте підборіддя, високе чоло, витончені вилиці, бездоганна гладенька чиста шкіра, великі розкосі очі ніжно-блакитного кольору, як у сіамської кішки, пухкі губки, та ще й грайливі ямочки на щоках. І звідки беруться такі красуні!