26.1 У чужих спогадах

Симетричні хвилі виразно шуміли в такт, не збиваючись із ритму ні на найменшу долю секунди. Дрібний кварцовий пісок лежав рівними шарами довкола. На ньому не було слідів, бо вони швидко вирівнювалися самі собою. Варто було комусь ступити на пісок, як на ньому з'являвся виразний слід, але через пару секунд він ставав менш чітким, а за хвилину зникав зовсім, якщо змити його не встигли хвилі або просто не діставали. Порядок відновлювався сам собою.

Це місце нагадувало Міору пісочний годинник – таке ж точне, ідеальне, передбачуване. Озеро Споглядання було таким завжди й залишиться таким на довгі декантуми. Відчуття часу тут губилося. Зате тут можна було найкраще відчути та зрозуміти Вічність.

Вони підійшли до ажурної лавки недалеко від води, прихованої дивакуватими гілками Стародавнього дерева. Міор здогадався, що саме тут Камеолана бачилася з Альсінором. Вона довірила йому щось дуже особисте, від чого він відчув себе ще трохи ближче до неї.

Ангелиця стала навпроти нього і раптом скинула з себе своє вбрання, знаком попросивши його зробити те саме. Міор корився, не відчуваючи нічого. Він дивився їй у вічі та не смів відвести погляд, хоча вся його ангельська сутність тремтіла лише від відчуття поруч її наготи. Він зняв з себе одяг, спішно склавши його на лавку, і пішов за Камеоланою, яка впевнено та швидко попрямувала до води.

Міор навіть не підозрював, що у цих водах можна купатися. Він взагалі не підозрював, що Ангели можуть купатися. У всякому разі, раніше його не відвідувала ідея скупнутися в одній з водойм Небосхилу. Він приходив сюди, але виключно для медитацій кілька разів і просто подивитися це красиве та величне місце сили Небосхилу.

Камеолана швидко увійшла до води. Міор наслідував її приклад. На диво він нічого не відчув. Вода була неначе суха, ніби він зайшов не у воду зовсім, а в якусь дивну субстанцію, що складається з дрібних піщинок. Він трохи забарився від подиву, але не міг відставати від Камеолани. Вона зайшла до води озера по шию і розвернулася до нього обличчям. Її волосся рівно лежало на поверхні води. Воно занурювалося у воду, якщо торкнутися його рукою, але зовсім не ставало мокрими та спливало, рівно лягаючи на водній гладіні. Хвилі плавно омивали її підборіддя та шию Міора.

– Зараз ти побачиш все, як це бачила я. Просто заплющ очі та відключи свою свідомість. Дозволь собі на мить стати порожнім, щоб мої спогади з минулого увійшли у тебе, – тихо сказала Камеолана, взяла його за руки під водою і різко потягла вниз під хвилі. 

Вони трималися за руки, і Міор відчував, як між ними виник зв'язок, що нагадував електричний струм. Під впливом цієї хвилі він відключився і провалився кудись у прірву.

Невідомо скільки часу Міор перебував у стані порожнечі, занурившись із Камеоланою в загадкові води Озера Споглядання. Може долю секунди, а може цілу вічність. Але його очі різко розплющилися, і він зрозумів, що знаходиться зовсім не в озері. Він огледівся і зрозумів, що він знаходиться в Залі засідань. Там, де проходила Церемонія посвячення.

На цей раз Зал виглядав дещо інакше. Мабуть, на час засідань Верховного Собору приміщення змінювалося. Тепер це був круглий зал, що нагадував арену цирку. Яруси каскадом спускалися донизу. Але внизу була не кругла арена, а п'єдестал у вигляді півмісяця. За ним сиділо дванадцять Архангелів Собору: шість праворуч і шість ліворуч. У центрі стояла трибуна для виступів. За п'єдесталом від підлоги й до самої стелі височіли колони та залитий білим світлом величезний екран, що завис у повітрі. Все, що з'являлося на ньому, було однаково добре видно з усіх боків.

Кожен ярус залу для глядачів нагадував балкон, з якого все було видно. Над верхнім ярусом виднілася малопомітна ніша з трибуною. Це було місце Верховного. Воно було розташоване прямо навпроти п'єдесталу Собору над усіма присутніми. Він сидів у самому верху і стежив за тим, що відбувається. Поруч із ним на невеликій підставці сидів дивовижної краси білий птах.

До цього Міор жодного разу не бачив на Небосхилі якусь живність, крім тієї, що міг створити для себе сам у власному житлі. Але це був справжній птах, не створений чиєюсь уявою. Птиця гордо сиділа на підставці й нерухомо, як і сам Верховний, дивилася на все довкола. На голові у неї були невеликі перисті виступи з боків, що нагадували чи то роги, чи то вуха. До самого долу звисав розкішний пишний хвіст з пір'я, що переливалося. А ще не можна було не помітити її неймовірно гарні очі – великі, розкосі. Вони змінювали свій колір від блакитного до відтінку морської хвилі. На мить Міору здалося, що дивовижне створення дивиться прямо на нього, і цей погляд він уже бачив, але потім він згадав, що він лише проєкція в підсвідомості Камеолани.

Засідання розпочиналося. Верховний з'явився біля своєї трибуни та відкрив засідання вступним словом. Міор повинен був відчути святобливість, побачивши самого Верховного, але його почуття чомусь були сильно приглушені.

Він ніби літав у повітрі, не відчуваючи ні свого тіла, ні крил, ні аури. Все це залишилося там в озері, а тут була лише його свідомість. Його ніхто не помічав. Він оглянув себе і зрозумів, що він пов'язаний з тілом Камеолани, але не може ним управляти, а може лише бачити все, що бачила на той момент вона, сидячи за п'єдесталом у формі півмісяця. Він відразу помітив Архангела Тора, який сидів на протилежному кінці півмісяця прямо навпроти Камеолани. Він також не тільки керував Департаментом у Корпорації Світла, але й був ушанований честі бути одним із Верховних Жерців Верховного Собору Архангелів. Поруч сиділи інші Верховні Архангели, деяких з яких Міор навіть не зустрічав раніше.

На балконах, що нависали ярусами над сценою-півмісяцем, сиділи й стояли Архангели. Він впізнав всіх керівників Департаментів, які з балконів дивилися, здавалося, прямо на нього.