22.1 Вища любов

На Небосхилі, виявляється, поняття споріднених душ існувало, але означало щось інше.

"Невже в Ангелів можуть бути родичі?" – здивовано подумав він про себе, і відразу вирішив зробити необхідний запит в інформаційне поле.

«Споріднені душі – це душі Ангелів, які відчувають любов один до одного, злиті воєдино в результаті взаємного бажання до возз'єднання», – отримав він відповідь.

Адже він жодного разу не замислювався над тим, чому Ангелів увесь час не вистачає. Він знав, що час їхнього життя обчислюється довгими декатіліумами та становить два-три декантуми – а це 200-300 тисяч земних років. Ангели вмирають від старості, переходячи в новий стан – стають наймогутнішим пучком світла, з якого іноді навіть зароджуються зірки, а то й цілі галактики. Але попри такий довгий термін життя кожного Ангела, їх все одно не вистачає на Небосхилі. Звідки така нестача, якщо життя їхнє таке довге? Міор почував себе знову дитиною, яка раптом збагнула таємницю життя і смерті та дізналася, звідки беруться діти.

Ангели не розмножувалися тим способом, який характерний для людей. Можна навіть сказати, що в Ангелів все відбувалося навпаки. Мабуть, коли продумували систему розмноження для жителів Світів Третього порядку, Ангели пожартували та пішли від протилежного.

Кожен Ангел був надто індивідуальний, щоб створювати сім'ю. По суті всі вони були істотами безстатевими, але вигляд свій все ж таки вибирали, керуючись власним чуттям. Комусь ближче жіноче начало, комусь – чоловіче. Проте, іноді між Ангелами спалахувало особливе почуття єднання, встановлювався особливий зв'язок. Його називали Вищою любов'ю. Це те почуття, яке знайоме почасти кожній розумній істоті у Всесвіті, тільки набагато сильніше.

Згодом коли цей зв'язок ставав настільки сильним і потужним, два Ангели могли злитися воєдино, буквально стати одним цілим, тому що порізно існувати вони вже не можуть.

У таких випадках новий Ангел набував рис двох попередніх, примножував сили та досвід, ставав могутнішим, мудрішим. Часто новий Ангел виглядав як хтось один з пари тих, хто возз'єднався.

Чий вигляд переважатиме, заздалегідь ніхто не міг вгадати. Як і не можна точно знати, як виглядатиме дитина, з'явившись з утроби матері. Другий Ангел за фактом зникав, розчинявся в обраному партнері, але водночас продовжував існувати в ньому, посилюючи його. Він отримував нове нескінченне життя у свідомості та тілі нового Ангела.

Ритуал злиття вважався найбільшою подією в житті кожного Ангела. Для одного з пари він знаменував перехід у вічність. І це було справді так. Ангел, що розчинився, продовжував існувати у відтворених Ангелах знову і знову, як частина особистості нових Ангелів, з яким його об'єднало почуття вищої любові. Новий Ангел починав відлік свого часу на Небосхилі заново, як би занулявся.

По суті, на кожного Ангела чекало в результаті два шляхи – знайти нескінченність у новій формі світла (стати небесним тілом або об'єктом Всесвіту) або проводити вічність у гущі подій – на Небосхилі, продовжуючись у відтворених з чистої любові Ангелах.

Міор задумався про вищу любов. Він пізнав, що таке кохання, коли був земною душею. Це почуття наздоганяло його завжди раптово, але не завжди воно давало йому щастя. Кохання неможливо було пояснити, якось контролювати, викликати за бажанням. Мабуть, так само все було й у Світі Другого порядку – Небосхилі.

З подальших своїх запитів в інформаційному полі Міор зміг зрозуміти, що кохання – це чисте почуття, яке народжується в первинній душі зі світла. Ангели здатні відчувати його в чистому вигляді, не відчуваючи сумнівів і бажання володіти об'єктом любові.

Ангельська любов дуже сильна. Вплинути на неї, скасувати чи викликати спеціально неможливо. Кохання вважали особливою формою світла. Душі теж були концентрованими грудками світла, як і почуття кохання. Звідси у кожній живій істоті бажання любити й бути коханим. Любов живить душу, може надихати, окриляти, але, якщо вона нерозділена, – може отруювати та приносити страждання. Але вона все одно залишається світлом, світлим первинним почуттям, яке поєднує.

Ангели теж страждали через нерозділене кохання, але зазвичай нерозділений зв'язок обривався вже на ранніх етапах виникнення почуття, коли інший Ангел не відповідав взаємністю. Кохання поступово згасало та Ангел не відчував якоїсь неприязні до іншого. Мудрість Ангелів давала можливість усвідомлювати почуття та її відсутність в іншого, як щось природне. Щось на кшталт вірусу, який рано чи пізно пройде. Інший Ангел не винен, що в ньому кохання не спалахнуло. Але якщо зв'язок підживлювався взаємним тяжінням, то кохання міцніло і ставало все сильнішим. Такому почуттю було вже не так просто зів'янути.

Міору здавалося, що щось подібне спалахнуло між ним та Камеоланою. Але він не був упевнений, що його симпатія – це та сама Вища любов. Проте почуття, яке він відчував до прекрасної Архангелиці, наче окриляло його і давало великий приплив сил. Навряд чи він без зупинки та відпочинку у звичайному своєму стані зміг би так швидко прочитати стільки сувоїв.

Задумавшись, у сумнівах він залишав стіни Бібліотеки, як раптом його гукнув знайомий голос.

– Міоре, не забудьте про ваш борг! – голосно та у звичайній своїй строгій манері звернувся до нього Архангел Тор.

– Світла вам, Архангеле Тор! Я все пам'ятаю. У найближчий вихідний буду у вас, – швидко відмахнувшись від Архангела, Міор продовжив свій шлях до виходу, намагаючись якнайшвидше втекти з уваги допитливого Тора. Він зовсім забув про гору сувоїв, які йому ще треба було перебрати. Але тепер він не мав бажання цього робити. Адже у нього з'явилася нова важлива мета, і йому зовсім не хотілося витрачати час на щось інше. Але борг є обов'язком. Він ще повернеться до цього, але не сьогодні.