21.1 Зламана самота та замóк

Якось на одній зі студентських тусовок Христина познайомилася з Артемом Агаєвим, але всі називали його Артом. Він не вчився в університеті, але був завсідником усіх посиденьок у гуртожитку.

Наприкінці вечора він сидів біля новенької Христини та обережно обіймав її за талію. Вона була не проти. Симпатичний спортивний хлопець із брутальною зовнішністю, гарним сміхом та ямочками на щоках одразу їй сподобався. Вона навіть не розуміла природу свого потягу. Напевно, її внутрішня правильна тихоня мріяла збунтуватися і шукала когось, у кого є риси, яких їй бракувало.  Так само як це було з Кірою. У Христини були хлопці до Артема, але вона жодного так не любила.

За кілька днів вони знову зустрілися після пар і пішли гуляти. Все було так романтично, він постійно її смішив, вони їли морозиво у парку та цілувалися. Вони почали бачитися майже щодня, а потім він запропонував їй переїхати до нього.

Артем був місцевим і мав свою квартиру – маленьку однокімнатну квартирку в спальному районі на околиці міста. Але свою. Для Христини це було мрією. Їй здавалося, що це справжнє щастя. Вона закохана у гарного хлопця, який уже такий самостійний та незалежний. І ось вони житимуть разом у їхній квартирі. Тільки він та вона.

Христина була шалено щаслива, вони не могли насолодитися один одним спочатку, але потім почалося нерозуміння. І справа була не в побуті. Христина повністю взяла на себе функції господині, і її це не надто напружувало. Проблеми почалися через інше.

Арт працював охоронцем у ювелірному магазині, у вільний час гуляв та підробляв тим, що набивав татуювання. Це заняття приносило йому добрий заробіток. Через це у них удома постійно були гості. Христинина мрія про особистий простір знову розбилася вщент.

Артем приймав клієнтів на кухні, але навіть зачинившись у кімнаті, Христина не відчувала себе самотньо та затишно. Згодом її стало напружувати й те, як поводився з нею Арт. Він її любив, але душив своєю любов'ю, не давав і кроку ступити без нього. Він навіть примудрявся ревнувати тиху Кристину, хоча та й приводу ніколи не давала. Вона була винна, що хтось на неї подивився, їй не можна було проводити час з Кірою без нього (а раптом один із друзів цієї відірви чіплятиметься). Вона навіть у бібліотеку не могла піти без скандалу. Арт не вірив, що вона йде вчитися та читати, і весь час підозрював її у зрадах.

І тоді дівчина зрозуміла, що має щось міняти. Повертатися до гуртожитку їй було просто нестерпно, до того ж вона виписалася звідти, коли переїхала до Артема рік тому, і знову вписатися було б непросто. Вона влаштувалася працювати офіціанткою у кафе. Отримані гроші планувала витрачати на оренду квартири з Кірою. Та своєю чергою вмовила тітоньку, зробивши їй невеликий подарунок у вигляді нової швейної машинки, про яку та мріяла. Коли відступні ходи були готові, за спиною з'явився тил і впевненість, Христина нарешті зважилася піти від Артема.

Потім увесь її тил зруйнувався. Зі зрадою Кіри впав цілий світ, зате на місці руїн вона знайшла справжній замок, ще й з принцом.

У Алекса вдома вона справді почувала себе, як у замку. У таких розкішних умовах вона ніколи в житті не жила. Тепер у неї була своя кімната, свій простір, своя тиша та затишок. Не давала розслабитися лише одна думка – що це лише міраж, який будь-якої миті міг розвіятися. Проте після слів Алекса про те, що він не проти, щоб вона пожила в нього довше, їй стало легше дихати.

І ось сьогодні вона поспішала додому. До того, як вона оселилася в Алекса, в неї ніколи не виникало такого сильного бажання повернутися додому. Житло вперше було для неї бажаним, затишним і приємним місцем, адже там ніхто не заважатиме їй, і вона може нарешті насолодитися самотою.

Піднявшись на свій поверх, вона вже за звичкою дістала заздалегідь ключі. Вставила потрібний ключ у замок, провернула, і зрозуміла, що половинка ключа залишилася в руці, а інша – застрягла в замковій свердловині. Здивування змінилося розчаруванням та панікою. Спочатку вона намагалася виколупати ключ із замку, але це було неможливо.

Христина часто потрапляла у безглузді ситуації, але таке було з нею вперше. Коли вона жила в гуртожитку, у них заїдав дверний замок, але двері можна було трохи підняти, і вони відчинялися самі. Чекати такого від сталевих масивних дверей у квартирі Алекса було безглуздо.

У край знесилена, вона сіла на килимок у коридорі та просто почала чекати повернення Алекса. Його номеру телефону в неї не було, тож залишалося лише чекати на господаря. Тим часом вона намагалася знайти в інтернеті якогось слюсаря, але приїхати на виклик майстер міг не раніше, ніж за дві години. Піти вона теж не могла.

Через півтори години повернувся Алекс, було вже близько шостої вечора. Він явно не очікував побачити Христину під дверима, але одразу зрозумів, що зламався замок.

– Цей ключ спеціально так не зламаєш! Як ти примудрилася це зробити? – здивувався він, розглядаючи рештки ключа.

– Пробач, я відчиняла двері, як завжди, а він застряг ... Я викликала слюсаря, він незабаром має приїхати. – виправдовувалася дівчина.

–   Якого слюсаря, Христино! Алкаша з вулиці? Потрібно було покликати Вадима! – роздратовано обурювався Алекс.

У цей момент, як з лампи Алладіна, з ліфта вийшов Вадим, наче почув прохання свого володаря. З ним був якийсь чоловік у неохайній спецівці та з валізкою – мабуть, слюсар.

– Здрастуйте, Олександре Олександровичу. Тут слюсар прийшов, сказав, що викликали до ваших апартаментів. Я вирішив упевнитися. Якісь проблеми з дверима?

– Так! Ви дуже вчасно. Ключ застряг у свердловині.

– Я про все подбаю. Зараз зв'яжуся з сервісом з обслуговування, – діловито сказав Вадим, дістаючи телефон з кишені піджака, скоса поглядаючи на чоловіка-слюсаря.

– Так я і є слюсар, ви ж викликали... Що тут у вас? 

Чоловік у спецівці зі знанням справи підійшов до дверей і почав відкривати валізку, присівши на одне коліно.