19.1 Краще солом'яна згода, як ніж золота звада

Прийшовши до університету, Христина поспішила на лекцію. Вона, як завжди, попрямувала за першу парту до Стасика. Яке ж було її здивування, коли вона побачила поруч із ним Іру П'ятий розмір.

– Чого це раптом ти сидиш за першою партою? Зі Стасиком я зазвичай сиджу, – здивовано поцікавилася Христина.

Стасик мовчки копався у своєму рюкзаку, ніяк не реагуючи на те, що відбувається.

– Ну, сядь на інше місце. В чому проблема?

– Стасе, ми ж разом весь час сидимо? – звернулася вона до нього прямо, сподіваючись, що той таки скаже щось на її захист. Зрештою, раніше з ним взагалі ніхто не хотів сидіти. До того ж Христина була чи не єдиною у групі, хто з нього не знущався.

– Мені все одно, з ким сидіти взагалі, – пролепетав своїм тонким голосом староста і вдав, що він дуже зайнятий, перегортаючи зошит для конспектів.

Христина розгублено оглянула аудиторію та зрозуміла, що вільні лише задні парти, а вона категорично не любила сидіти наприкінці аудиторії, бо там погано було чути лектора. Було ще одне вільне місце у другому ряду. Але воно було поряд із Кірою.

В аудиторію вже зайшов лектор, і треба було визначатися швидше. Христина мовчки поплелася до найближчого місця, вдавши, що навіть не помічає експодругу.

Кіра втикала в екран телефону і теж вдала, що не помітила, хто сів поруч з нею.

Всю лекцію Кріс щосили намагалася зосередитися на занятті, але напруження від того, що поряд сиділа Кіра, весь час їй заважало. Вона відчувала легке тремтіння в тілі й хвилювання. Вона так давно не бачила Кіру, так давно не була поруч. Наринули старі спогади, адже раніше вони завжди сиділи разом.  Вона немовби перенеслася на кілька місяців тому.

Краєм ока розглядала її, але боялася надовго затримати погляд, щоб випадково не перетнутися з Кірою в зоровому контакті або не подати вигляду, що дивиться на неї. Кіра перефарбувала волосся в оранжево-рожевий колір. Вона і з рудим волоссям виглядала яскраво. Але малиновий їй, на диво, підходив, і вона чомусь виглядала з рожевим волоссям навіть природніше, ніж з яскраво-рудим.

Коли, нарешті, Христина зосередила всю увагу на конспекті, її відвернув різкий поштовх у плече. Кіра злегка штовхнула її ліктем і поклала перед Христиною складений аркуш паперу, цокнувши своїми довгими гострими нігтями по парті.

Та від несподіванки взяла листок і засунула його собі в кишеню, навіть не прочитавши. У голові залунали думки: «Як вчинити? Віддати назад? Або викинути та забути?»

Після пари Кіра швидко вискочила з аудиторії, а Христина таки наважилася прочитати її послання: «Треба поговорити. Це дуже важливо! Чекаю на тебе після пар у нашому кафе».

Було цікаво, що за важлива розмова була у Кіри? Злість до неї вже давно пройшла. Вона відпустила Артема і ту ситуацію. Звичайно, вона вже не вважала Кіру подругою, але й зла на неї не тримала. Вона вирішила піти на зустріч.

Коли вона зайшла до кафе, то відразу побачила малинове волосся за крайнім столиком біля вікна. Трохи сповільнивши крок, видихнула і пішла до Кіри.

– Ну, я прийшла. Що ти хотіла? У мене мало часу, – діловито повідомила Христина, збрехавши про свою зайнятість, і сіла навпроти.

– Нумо миритись!

Кіра обережно посміхнулася, а Христина не вірила своїм вухам.

– Не треба було спати з моїм хлопцем і брехати мені, і ми б не сварилися.

– Кріс, вибач! Дай пояснити хоча б…

– Добре. Я з цікавістю вислухаю твої пояснення!

– Тільки не перебивай... Прошу тебе, – Кіра нервово перебирала своїми довгими нігтями паперову серветку, роблячи в ній дірки, і почала свою сповідь. 

– Ви з ним напередодні посварилися... Ти мені скаржилася, казала, що розійдешся з ним... Був його день народження. Ми всі напилися. Він покликав мене на розмову. Про тебе питав. Я сказала йому, що він поводиться, як мудак, з тобою. Він несподівано почав плакати. Ми обидва були п'яні. Він почав бурмотіти, який він нещасний і таке інше… Я подробиць не пам'ятаю. Пам'ятаю, що також почала плакати, потім ми обіймалися. Потім цілувалися.

– Можна без подробиць, га?

– Коротше, потім ти поїхала до Штатів на стажування і не порвала з ним одразу, як збиралася. Я хотіла тобі у всьому зізнатися, але ти казала, що кинеш його. Я побоялася тобі сказати. Подумала, що це вже не важливо, якщо ви не будете разом. Не захотіла тебе засмучувати, боялася, що ти не пробачиш мені.

– І заразом вирішила моє місце в ліжку підігріти до мого приїзду, так?

– Ні! Поміж нами більше нічого не було!

– Я бачила смс-ки, і що ти дзвонила йому потім після дня народження.

– Ми зустрічалися лише, щоб обговорити ситуацію! Коли ви помирилися, я просила його тримати те, що сталося між нами, таємно. Він і сам був не проти. Більше нічого не було, присягаюся!

– Але ж ти хотіла бути з ним, так? Зізнайся! Ти підбивала мене з ним розірвати, коли я повернулася. Хотіла, щоб я його покинула.

– Ти сама хотіла! А я бачила, що ви на межі з ним... Але я не думала про себе! Повір, будь ласка! Я не думала зустрічатися з ним, Кріс!

– А що ж тоді передумала?

Кіра взяла нову серветку, тому що попередня перетворилася на змучене решето.

– Він попросив зустрітися. Через кілька днів після вашого розставання. Я не стала тобі говорити. Спочатку я відмовилася, але він почав дзвонити та благати. Загалом ми зустрілися, і він виливав душу про тебе. Випили. Мені стало його шкода. Ну прости! Він був такий нещасний.

– І ти його, втішила, значить...

– Вибач мені... Я не знаю, як так вийшло. Зви мене повією, тварюкою, мерзотою, – як хочеш! Я цього заслуговую! Але я закохалася в нього, розумієш? Зі мною таке вперше, ти ж знаєш, Кріс… Я зрозуміла це, коли ми почали з ним спілкуватися та бачитися. У мене ніколи такого не було. Ми збиралися тобі сказати... Але не встигли...

– То, може, це я винна у всьому? Що ви не встигли, але так хотіли… Бідолахи, блін…

– Ну що мені зробити, щоб ти мене вибачила? Що? Кинути його? Але я люблю його, розумієш? По справжньому! І тебе люблю! Я так сумую! Ти мені як сестра! Ми все життя разом…