17.1 Повний провал

– Алексе, як романтично! – вигукнула миловидна брюнетка з розкішним довгим хвостом в обтислій відкритій сукні кольору марсала трохи вище колін, але з відкритим декольте і спиною. Вона навіть не відразу помітила Христину в кутку біля вікна. Та настільки розгубилася, що злилася з обставою довкола.

Через кілька хвилин увійшов і Алекс.

– Вікторіє, познайомся, це Христина! Вона у мене тимчасово гостює. Ти йдеш, я дивлюся? Вбралася… – Алекс трохи здивувався, побачивши Христину при повному параді.

– Так... Я вже йду. Була рада знайомству! Приємного вечора!

Христині хотілося провалитися крізь підлогу. Вона вибігла з кімнати в передпокій і стала судомно натягувати чоботи, хапаючись за пальто. 

На одному подиху вона вискочила на майданчик, зачинила двері й вибігла надвір, сівши на лаву. Тільки тепер вона змогла перепочити. Їй було так соромно. Вона почувала себе вбитою наповал.

Як вона могла подумати, що Алекс хотів повечеряти з НЕЮ!? Ну звичайно ж! Він просив замовити їжу для двох, але зовсім не мав на увазі їх. Він думав про цю Вікторію.

Дівчині, що згоряла від сорому, залишалося тільки закутатися сильніше в пальто і йти в кафе, де вона працює, щоб не мерзнути на вулиці.

Там її зустріла здивована Люся. Зрозумівши за виглядом Христини, що все пішло не так, вона навіть не стала ставити запитання, а мовчки чекала, коли та щось скаже.

– Він не гей, Люся, краще нап'юся – пробурмотіла Христина після довгої паузи й істерично засміялася. Їй згадалася пісенька, яку вона придумала, ось тільки рядок тепер змінився. Люся дивилася на неї незрозуміло і чекала подробиць.

– То що сталося?

– Вікторія сталася, – іронічно посміхаючись, сказала Христина. На її вигляд було видно, наскільки приниженою і дурною вона почувається. Люся потягла подругу в підсобку.

– Розкажи все по черзі. Він що хотів «трійничок»? – палкими очима, що жадали подробиць, дивилася на неї здивована Люся.

– Що? Ти що? Який трійничок, – зайшлася в істеричному реготі Христина. – Та я взагалі до його планів не входила! Вечеря для двох – для нього та… Вікторії!

Христина абияк угамувала нервовий сміх.

– Ну ти даєш! Як можна було не зрозуміти, що він мав на увазі? – здивувалася Люся, не стримавши іронічної усмішки. 

Вона присіла на край ящика з якимись продуктами й не зводила з Христини очей, ніби готуючись до нових цікавих подробиць історії.

– Я не знаю… Він попросив замовити вечерю на двох… Просто не уточнив, хто ці двоє. А я – повна дурепа, повірила, ніби у нас може бути…

– … побачення, – продовжила за неї фразу Люся. – Я ж казала, що ти про нього мрієш…

Христина більше не хотіла розмовляти. І мріяти про нього вона більше не хотіла. Люся мовчки вийшла з підсобки, залишивши Христину одну в роздумах, а за кілька хвилин повернулася і принесла їй каву. Скласти кампанію засмученій Крісті вона не могла – у залі було багато відвідувачів, і їй ніколи було втішати вражену гідність подруги. Христина теж пішла до зали та сіла за незайнятий столик біля вікна.

Посидівши до закриття, дівчина зрозуміла, що доведеться повертатися додому. Вона дуже сподівалася непомітно прослизнути у свою кімнату і швидше заснути. Вона сподівалася, що їхня вечеря закінчилася і вони кудись пішли. А ще їй найбільше хотілося б, щоб цей день просто стерся з її пам'яті.

Коли вона прийшла до апартаментів, у всіх кімнатах було тихо. 

"Невже, пішли?" 

Чобітків Вікторії ніде не було. Вона тихо роззулася, зняла пальто, як раптом її застав зненацька голос Алекса. Вона навіть здригнулася від несподіванки.

– Привіт. Як пройшло побачення? 

Дівчина навіть не зрозуміла, звідки він вийшов так непомітно.

– Та так, не дуже, – зніяковіла Христина. Вона не могла навіть у вічі йому подивитися. – Я не завадила, сподіваюсь?

– Вікторія щойно пішла. Чому ж не вдалося побачення? Він не прийшов? – Алекс, як завжди, був дуже проникливий і бив у саме серце – у дівоче розбите серце.

– Можна і так сказати, – насупившись пробурмотіла вона, пройшовши повз Алекса у напрямку до ванної. Той, із ким Христина хотіла провести вечір, вечеряв з іншою.

– Дякую, що все так мило влаштувала. Свічки, музика... Вікі була здивована. І я також, якщо чесно. Тарт татен, щоправда, не вдався Антуану. Якийсь він убогий був на вигляд, ми його і пробувати не стали ... Жах! Я йому пригадаю! – усміхнувся він. 

– Ось гроші за ресторан і за клопіт, гадаю, тут вистачить. 

Алекс відрахував купюри й поклав на тумбу у передпокої.

– Рада, що тобі та твоїй дівчині сподобалося, – ледь чутно пробурмотіла вона і продовжила свій шлях у ванну. Тепер їй було ніяково ще й за свій ганебний тарт татен, який здавався їй кулінарним шедевром. Насправді він і був для неї особистим кулінарним шедевром, але ні Алекс, ні розкішна Вікторія цього, звичайно, оцінити не зуміли.

– Вона не моя дівчина, – відповів раптом він, змусивши Христину зупинитися.

– Ви не зустрічаєтесь? – не зумівши зобразити байдужість, здивовано перепитала вона, відчуваючи, як усередині зароджується надія.

– Іноді.

Надія знову померкла. Христина намагалася зрозуміти, що має на увазі Алекс. Що означає «іноді»? Вона повія, чи що?

– Вікторія чудова дівчина, і ми іноді проводимо час разом. Нас це влаштовує. – поспішив пояснити Алекс, побачивши здивування в очах Христини.

– Все ясно, – розгублено промовила дівчина, перетравлюючи інформацію.

– Ще раз тобі дякую, і не засмучуйся через побачення, – сказав він, усміхнувшись, торкнувся її щоки та поправив локон, що зачепився за сережку, від чого Христину кинуло в жар. 

– Я спати.

Через секунду прийшовши до тями, Кріс вирішила все-таки запитати те, що її хвилювало.

– Алексе, почекай... Я хотіла з тобою поговорити. 

Він обернувся і дивився на неї.

– Про що?

– Я живу в тебе вже місяць .... – невпевнено почала вона. – Ти мені дуже допоміг. І мені дуже соромно, що я користуюсь твоєю гостинністю, але я досі не знайшла квартири.