17. Неромантична вечеря

І поки наш Ангел вивчав устрої світів, землянка Христина вивчала сайт французького ресторану «Chez Antoine», про який казав їй Алекс. Вона збиралася замовити їжу для їхньої вечері, але їй хотілося самій заплатити за неї. Адже що це за така подяка, якщо він платить? Вона ніколи не замовляла їжу в ресторанах, тому дуже хвилювалася і попросила Люсю допомогти. В інтернеті вони знайшли меню, і штудіювали його від краю до краю, намагаючись вибрати щось за осудною вартістю.

– Ну і ціни! Це що за салат такий ? Мої чоботи коштують дешевше! – вигукувала шокована Христина, одразу ж перераховуючи свої заощадження, що було не важко, бо їх було зовсім небагато. – А цікаво, чи можна половину заплатити готівкою, а половину – карткою? Як ти думаєш?

– Ти дурна зовсім? Або так, або так… Слухай, ну нічого страшного, що це буде його коштом!

– Але ж я хотіла йому віддячити... Що ж виходить?

– Віддякуєш після вечері! – підморгнула їй Люся.

– Ось знову ти за своє, Люсю! Це просто вечеря, щоб поговорити!

– Ну, ти теж за ідіотку мене не тримай. Просто сказати «дякую» можна було і за сніданком, люба моя. І спитати, коли тобі з'їхати – теж. А вечерю зовсім не обов'язково для цього влаштовувати. Перестань обманювати себе. Він тобі подобається, і ти про нього мрієш!

– І нічого я про нього не мрію!

Люся більше нічого не стала говорити й, цокнувши язиком, пішла до зали, залишивши Христину наодинці з меню.

Христина сердилась на Люсю за її прямоту. Її дратувало, що та бачить її наскрізь. Звісно, ​​вона мріяла про Алекса! Точніше, всіляко забороняла собі це робити. Тому й злилася на Люсю. Якщо та бачить її бажання, значить, погано Христина справляється зі своїми заборонами. А значить, злитися їй потрібно лише на себе. Закривши сайт «Chez Antoine», Христина зібралася з духом і набрала номер шеф-кухаря з візитівки, яку їй дав Алекс.

– Доброго дня. Я від Олександра Зоріна. Чи можу я замовити їжу цієї суботи на 17.30? – випалила вона завчену фразу. У тремтячих, липких від поту долоньках у неї був листочок із виписаними стравами з меню.  Серце шалено калатало в грудях. Мабуть, ще б трохи, і вона знову втратила б свідомість від хвилювання.

– Звісно! Ви йоґо нова сеґретаґ? – відповів чоловічий голос із сильним французьким акцентом. 

– Ні, просто подруга.

– Паґдон, тоді я запишу на ґахунок пан Зоґін його звичайне меню: нісуаз, касуле з таґтифлет на гар'яче і таґт татен з ґруша на десеґт. Ві? - перепитав голос, неправильно ставлячи наголоси майже у всіх словах.

– Ві, тільки я хотіла б оплатити замовлення готівкою кур'єру, – зім'явши папірець з назвами вибраних страв у руці, відповіла Христина. Вона чудово знала французьку і могла б спокійно перейти на рідну мову кухаря, але внутрішній ступор не давав їй цього зробити.

– Добґе. Ваше замовлення доставлять за адґесою. Пеґедавайте пан Зоґін мій гар'ячий пґивіт! - з характерним французьким "р" відповів голос.

– Зачекайте! Десерт не потрібний! – раптом випалила Христина. Їй на думку спала геніальна думка приготувати десерт самостійно. Вона їла тарт татен. То насправді був простий пиріг, перевернутий начинкою вгору. Вона відразу вирішила, що легко зможе його спекти.

– Як забажаєте! Au revoir, – відповів задоволено голос і кинув слухавку.

– Merci monsieur. Au revoir, – відповіла Христина французькою, розуміючи, що її вже ніхто не чує.

Вона одразу почала шукати названі страви в меню, але кухар назвав їх, мабуть, якось спрощено, бо в меню всі назви лндве вміщалися в рядок. Все, що вона змогла знайти – салат нісуаз.

"Ну що ж, хоч дізнаюся, як готують у дорогих ресторанах... Подумаєш, уся моя стипендія за касуле якесь", – заспокоювала себе Христина.

У суботу вранці Алекс пішов одразу після сніданку. Вони перекинулися парою фраз і попрощалися до вечора. Настрій у нього був чудовий, як здалося Христині. Від цього їй стало тепліше на душі й вона буквально розквітла. Дівчина була в передчутті майбутньої вечері, але їй ще потрібно було приготувати французький перевернутий пиріг.

Рецепт виявився не дуже складним. Звичайно, вона не знала, як пече його кухар Антуан, але була впевнена, що зможе не гірше пихатого француза.

О пів на шосту, рівно у призначений час, доставили їжу з ресторану. Вона заплатила кур'єру, віддавши всі свої заощадження, ще й у Люсі довелося зайняти. Але її гріла думка про майбутню вечерю з Алексом.

Дівчина все розставила на столі, запалила свічки, увімкнула музику. Вона вже встигла переодягнутися у свій найкрасивіший пуловер, розшитий бусинами, і штани, які чудово підкреслювали її стрункі ноги. Вона навіть зробила собі розкішні локони та нафарбувалася яскравіше, ніж зазвичай, трохи в стилі Кіри: вишнева помада і виразно підкреслені хайлайтером вилиці. Їй залишалося лише чекати. Алекс запізнювався.

Хвилина за хвилиною тяглася нескінченно. Христина крутилася на стільці. Потім вирішила пересісти на диван. Потім знову сіла за стіл. Почувши заповітний звук дверного засува, вона схопилася і підбігла до вікна. Дихання кудись зникло. Почулися кроки.

Двері вітальні відчинилися, дівчина вже збиралася сказати «привіт», але, побачивши, хто увійшов до кімнати, оніміла. Він був не один.