15.2 Запрошення

Закривши кафе після своєї зміни, дівчата розійшлися у різних напрямках. Люся – до метро, ​​а Христина попрямувала до свого притулку. Алекс очікувано вже спав. Його пальто акуратно висіло у шафі, а начищені туфлі стояли на поличці. Вона вирішила будь-що поговорити з ним вранці.

Вставши раніше, дівчина приготувала фриттату (тепер вона вже знала, що це омлет з овочами), накрила на стіл і чекала Алекса. Вона вже встигла нафарбуватись і була при повному параді.

– Доброго ранку. Пахне з кожним днем ​​все смачніше, – з задоволеним виглядом застиг він у дверному отворі кухні, поправляючи комір щойно одягненої сорочки. Вона була ніжно-блакитного кольору та підкреслювала колір його очей. Сонячне світло падало йому на обличчя, і очі здавались лазуровими, хоча насправді вони були швидше сірими.

– Дякую! Я рада, що можу хоч щось для тебе зробити. До речі… На знак подяки за все я хочу приготувати тобі вечерю на вихідних. Будь-якого дня, коли тобі зручно. Якщо ти хочеш, – випалила Христина, вирішивши не відкладати у довгу скриньку свій план.

– Ну, до речі, непогано, якби ти приготувала вечерю для двох цієї суботи. Або можеш із ресторану замовити. Ось візитівка шеф-кухаря просто скажи, що від Олександра Зоріна. Все має бути готове до 18 години. Зможеш? – з несподіваним ентузіазмом відповів на її пропозицію Алекс.

– Добре! Звичайно! – Христина навіть не очікувала, що все так легко минеться, і він сам підхопить її ідею.

Алекс швидко доїв і дістав із шафки свої вітаміни та біодобавки. Він приймав їх щоранку, але Христина все соромилася спитати, що це. Він не був схожий на наркомана, але всякі стимулятори теж шкідливі – думала вона. Ці думки не давали їй спокою.

– Що це ти приймаєш? – наважилася вона спитати, згадавши жахливі страшилки Люсі про наркоманію.

– Я ж казав, це біодобавки. Магній, холін, Omega-3, куркумін та селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну.

– Це навіщо? – обережно намагалася з'ясувати дівчина, злякавшись незнайомих слів, особливо про якісь інгібітори.

– Вони стимулюють нервову систему та роботу мозку, покращують пам'ять, концентрацію, підтримують організм у тонусі. Плюс спорт, медитація, повноцінний сон. Все це допомагає мені бути ефективним щодня.

– А без пігулок ніяк не можна? – з нотками сумнівів акуратно допитувалася вона.

– Можна, мабуть. А ще можна щодня ходити пішки на роботу до іншого району. Але ж ти краще поїдеш на метро?

– Я маю на увазі, що будь-які препарати мають побічні ефекти...

– Те, що приймаю я – препарати нового покоління. Їх привозить мій лікар із-за кордону. Він ретельно стежить за моїм здоров'ям, проводить дослідження, тому все, що я приймаю, виправдано та ідеально підходить моїй біохімії, роботі нирок тощо.

Христина, несвідомо зморщивши лоба, перетравлювала почуту інформацію, дивлячись на Алекса, як на душевнохворого. Він відразу вловив цей погляд, але анітрохи не зніяковів.

– Не хвилюйся, я не наркоман і абсолютно здоровий. – Алекс ніби прочитав думки сумнівів в очах квартирантки й відразу спростував їх усі. – Ну, гарного дня, мені час на роботу.

Алекс підвівся з-за столу, поправив сорочку. Промінь світла впав йому на обличчя, і Христина знову зазирнула в його очі, такі променисті та світлі. Вона відразу забула про свої побоювання та незрозумілі слова типу «інгібіторів» і знову почала радіти, що її запрошення на вечерю прийняте.

– І тобі доброго дня! – схаменулась вона, коли він уже вийшов з кухні. – До вечері у суботу…

Христина зрозуміла, що сказала нісенітницю. Адже сьогодні тільки четвер, і вони напевно ще побачаться раніше. Вона заплющила очі й скривилася в гримасі, розлютившись на себе, що ляпнула не те. Але потім знову подумала про вечерю, і настрій знову злетів до небес!

– Так! Він не гей, не наркоман і здоровий! І я у його смаку! А ти, Люся, ку-ку! – прокричала вона радісно на всю кухню після того, як почула звук замкнутого дверного замку. Потім вона ще довго наспівувала собі під ніс випадково заримовані рядки: "Я в його смаку... А ти, Люся, ку-ку...".