15. Хто такий Алекс?

Поки Міор поповнював свій запас енергії під час медитації – такого собі ангельського сну, одна з його підопічних на планеті земля навпаки була сповнена сил.

Христина поспішала на пари. У неї був піднесений настрій і, здавалося, ніщо не могло його зіпсувати. Навіть похмура погода і неприємний дощ, що зривався з небес. Їй, нарешті, було тепло, вона була одягнена за сезоном, а не в літні легкі речі.

Про Артема вона майже не думала. Зрада Кіри, звичайно, давалася взнаки. Вони бачилися на парах, але не розмовляли та сиділи окремо.

Христина намагалася зрозуміти вчинок подруги, знайти їй хоч якесь виправдання, але поки що у неї погано виходило. Тепер їй здавалося, що Кіра спеціально намовляла її розлучитися з Артемом. Просто хотіла усунути суперницю. Якщо так, то Кіра, яку стільки років знала Христина, існувала лише у її голові. А справжня Кіра була зовсім іншою.

З моменту тієї зустрічі у кафе з Алексом минуло два тижні, і Христина почала звикати до комфорту. Вона добре висипалася на розкішному ліжку. Не те що у Кіри – на старому перекошеному дивані з пружинами, що стирчали та безжально впивалися в спину.

Спочатку вона почувала себе дико ніяково, соромилася виходити з гостьової спальні, навіть коли Алекса не було вдома. У її голові все ще народжувалися думки-страшилки на кшталт «а раптом він якийсь збоченець чи маніяк»… Вона студентка-сирота, ніхто й не помітить її зникнення. Тим більше тепер, коли Кірі не було до неї діла, а з хлопцем, у якого вона жила, вони розійшлися.

Але вже через пару днів уся незручність кудись пішла. Христина відчувала себе цілком комфортно. Алекс мало про себе розповідав. Вона дізналася лише, що він дуже розумний, багато читає, не дивиться телевізор, але любить слухати музику – рок-класику та блюз. А ще він був повернутий на своєму здоров'ї, займався спортом тричі на тиждень, правильно харчувався, пив вітаміни, якісь добавки та майже завжди рано лягав спати – як правило, о 21 годині він бажав своїй гості на добраніч і йшов у свою спальню. Христині, яка звикла до бурхливого студентського життя своєї колишньої сусідки, це було якось дико.

Навіть часу, здавалося, побільшало. Вона стільки всього переробила по універу, що й сама від себе не очікувала. Алекс дуже мало часу проводив удома, вона теж приходила пізно, коли у кафе була її зміна. Іноді й він приходив пізніше за звичайне – близько опівночі. Мабуть, один із таких напружених днів був у нього, коли він за п'ять хвилин на одинадцяту заглянув у Христинину кафешку.

Зрозумівши трохи дивний розпорядок дня Алекса, Христина стала і сама раніше вставати, щоб встигнути хоч трохи часу з ним поспілкуватися, а це було можливо лише вранці за сніданком і іноді ввечері, але рідко, тому що Алекс весь час проводив у своєму кабінеті або спальні, вихід до якої був із кабінету.

Вона навчилася користуватися побутовою технікою, якої вона ніколи не мала. Їй було приємно вставати дуже рано та готувати для них з Алексом сніданок.

Дівчина вже встигла вивчити його смаки та намагалася всіляко догодити своєму рятівнику: омлет з овочами чи оладки та свіжозаварену каву вранці. Тільки треба було готувати з органічних продуктів, які він спеціально замовляв в одного фермера. 

"Звичайні продукти, тільки втридорога" – думала дівчина, але не сміла озвучити свою думку вголос. Собі їжу вона купувала окремо. Їй і так було не з руки, що вона живе у чужої людини в таких розкішних умовах.

Сьогодні вона готувала Алексу на сніданок фриттату з овочами, а сама із задоволенням уплітала підсмажені тости з ковбасою, вже не звертаючи уваги на зауваження Алекса щодо її раціону.

– Ти хоч склад читала цієї ковбаси? Її ж вегетаріанцям можна спокійно їсти, – пробурчав він, дивлячись, як дівчина з апетитом хрумкає третій бутерброд.

– Ну і добре! Зате жодна тварина не постраждала, – пожартувала вона. – Це тобі важливо стежити за раціоном! А то, диви, літак із тобою в небо не підніметься.

– Я не літаю, – сухо відповів Олександр.

– Ти ж в авіакомпанії працюєш? Зовсім не літаєш?

– Ні.

– Ну я зрозуміла, що ти не пілот, але ж у відпустку? Хіба ні? Ти ж із керівництва, тобі, мабуть, безкоштовно?

– Так, але я не літаю.

Христина зробила здивоване обличчя і чекала, що Алекс нарешті розгорнуто відповість їй. Але це було в його манері, до чого вона ніяк не могла звикнути.

– Чим ти займаєшся на роботі? Ну, хоча б двома словами...

– Удосконалюю літаки.

– Справді двома словами... А як ти проводиш відпустку? – знову поцікавилася Христина, вирішивши зайти з іншого боку. 

Олександр був їй цікавий (не кожен день зустрічаєш головного інженера авіакомпанії), і дівчина використовувала кожну рідкісну можливість дізнатися його краще.

– По-різному, – коротко відповів він, повільно пережовуючи овочі.

– Ну наприклад? – не здавалася Христина.

– Я мандрую. Це можна робити без польотів.

– Невже з авіабудуванням все так погано, що навіть «біг боси» авіаліній на літаках не літають? – пожартувала дівчина, але спіймавши похмурий погляд Алекса, тут же перестала хихикати та мало не подавилася тостом.

– Я боюся висоти, – невдоволено буркнув Алекс. 

Йому було явно неприємно говорити про свої слабкості. А Христина навпроти пожвавішала: у містера «Досконалість» знайшовся хоч якийсь недолік, хоч і недоліком це й не назвеш.

– І ти що? Жодного разу не літав? – здивовано округливши очі, допитувалась вона.

– Ні.

– Як же ти мешкаєш на дванадцятому поверсі?

– Ну так я і не сиджу на підвіконнях зі звислими ногами ... Гаразд, мені час іти.

Після цього Алекс швидко закінчив сніданок і попрощався з квартиранткою, пішовши на роботу.

Але попри всі дивакуватості Алекса, він ніяк не натякав їй з'їхати, нічого не просив натомість. Христина мала дах над головою та ортопедичний матрац під спиною, вона не голодувала, ще й до універу було шапкою кинути, як і до кафешки, де вона працювала. Життя налагоджувалося...